Ростислав Самбук - Вельветові джинси

Але ж він міг і вийти з автобуса, десь не доїжджаючи Косова, і, щоб не випустити студента з поля зору, було вирішено, що Хаблак поїде слідом на управлінському “Москвичі”. “Волга” кидалася б у вічі, а старенький, пошарпаний синій “Москвич”, радіофікований і з бездоганно відрегульованим мотором, виключав усякі несподіванки.

Власне, несподіванок не сталося. Шило по дорозі до Косова нікуди не виходив і в автобусі ні з ким не спілкувався, Хаблак же встиг покуняти на задньому сидінні “Москвича”. Приїхавши до Косова, Шило спробував улаштуватися в готелі, але вільних місць там не знайшлося, і він повернувся На автовокзал, де й просидів усю ніч на лавочці під невсипущим поглядом сержанта міліції. А Хаблак другу половину ночі проспав на дивані в районному відділі міліції — задоволений тим, що хоча б у даному разі має якусь перевагу Над черговим “нах-хабою”, як устиг уже охрестити Миколу Шила.

Хаблак подивувався: такої кількості автомобілів не бачив за все життя, хоч і жив у столичному Києві, а не в якомусь гуцульському містечку. Машини стояли в кілька рядів уздовж дороги, що вела до обгородженого парканом майдану, де. власне, й розташувався базар; легковими автомобілями були запруджені всі більш-менш підходящі стоянки, Машин тут нараховувалося, певно, понад кілька тисяч, астрономічна кількість не лише для районної, а й для столичної Міліції, проте все ж зберігався відносний порядок, який встановлювали й підтримували самі водії.

Шило поснідав одразу після відкриття їдальні й подався На базар пішки. Хаблак слідував за ним разом з інспектором районного карного розшуку — лейтенантом Іваном Семенчуком, низькорослим, чорнявим і вусатим чоловіком у вишиванці — він нагадував лісоруба чи місцевого різьбяра по дереву: йшов, тримаючи в руках хитромудро вирізьблений дерев’яний топірець і зсунувши на потилицю пошарпаного капелюха із засмальцьованою стрічкою.

Шило простував не озираючись і байдуже дивився на розкладені обабіч дороги вироби місцевих умільців. Бо базар починався задовго до обгородженого парканом майдану, кожен намагався продати свій товар якомога раніше й найдорожче, тому й займав, так би мовити, передові позиції — меткі гуцулки тримали яскраві й неймовірно розкішні пухнасті ліжники, килими, вусаті дядьки розклали просто на землі різьблені дерев’яні шкатулки, чарки й графини; взагалі, виробів з дерева було багато, починаючи з величезних декоративних тарелей і кінчаючи звичайнісінькими дитячими свистульками.

Хаблакові раз по раз хотілося затриматися біля виставлених товарів, але Шила ніщо не цікавило, ішов, особливо не роззираючись по боках: звичайно, це свідчило про його прагматизм, і Хаблак пройнявся ще більшою неприязню до цього студента, який волею долі опинився в інституті культури.

Так вони дісталися до базару — воріт, де гуцули купляли квитки на право легального продажу товарів у відведених для цього місцях. Спочатку торгували переважно ліжниками й килимами, ці вироби висіли на спеціально влаштованих стендах, прикрашали паркани, їх тримали, розхвалюючи на всі голоси, просто на руках, а якась не в міру метка гуцулочка навіть обмоталася ліжником, як попівською ризою

Хаблак подумав: якби мав гроші, обов’язково придбав би чудовий червоно-сірий ліжник, але грошей не мав, їх вистачало тільки на свистульку для Степана, і майор, зітхнувши, заглибився у натовп услід за Шилом.

Почалися ряди, довгі прилавки, закладені чимось вишитим, різьбленим і неймовірно яскравим. Тут продавали киптарики, чоловічі й жіночі сорочки, вишиті шовком і бісером, кожна сорочка була справді витвором мистецтва, мабуть, вони коштували не так уже й дешево, проте Хаблак подумав, що все ж нема їм ціни і що тільки тут, у глибині Карпат, люди дозволяють собі витрачати так багато часу для створення краси, і, слава богу, не якоїсь підробки під неї, а краси справжньої.

Шило постояв поміж рядами в людському натовпі й посунув знову до виходу, де народу юрмилося трохи менше. Тут сновигали модно одягнуті молодики й дівчата з чіпкими, всерозуміючими поглядами, вони, як правило, не демонстрували свій товар — знали йому ціну й вміли визначити в натовпі справжнього покупця. Один з них, нахабнувато свинувши очима, кинув Хаблакові:

— Начальнику, купи пасок… Справжній пасок, американський…

Майор лише похитав головою, і молодик не став агітувати — розчинився серед людей. Хаблак стенув плечима — невже й паски стали дефіцитними? Либонь, усе ж ні, недавно бачив у київському універмазі цілий набір, від широких з химерними пряжками до вузесеньких — на всі смаки. Йому ж особисто найбільше подобався офіцерський, темно-коричневий, широкий і важкий, він висів у нього в шафі поруч краваток он уже який рік без діла, — мабуть, значно кращий за американо-джинсовий.