Єжи Едігей - Операція «Вольфрам»

Синьйор Роберто, як тут одразу всі почали називати його, не цурався стосунків із родовитими сіцілійцями. Він-бо досить непогано володів мовою Данте. Тому нічого дивного, що своїм приятелем його вважали командир карабінерів, начальник пошти, а також директор і вчителі місцевої школи, якій синьйор Роберто подарував гарні альбоми, де були зображені археологічні знахідки Месопотамії і далекої Мексіки. Звичайні рибалки, численні механіки зі станцій техобслуговування, бо в містечку аж роїлося від розкішних лімузинів, і дрібні торговці також не відмовлялися випити келих вина в товаристві цього німця, котрий так \ відрізнявся від переважної більшості своїх співвітчизників.

Невеличкі прийоми, які Вайсман організовував у себе вдома, невдовзі набули доброї слави серед еліти. Господар завжди умів так підібрати товариство, щоб розмова була цікавою, щоб ніхто не почувався самотньо і не нудьгував. Гарні дівчата теж охоче відвідували розкішний палацик з гарним і симпатичним господарем. Не одна з них залюбки зосталася б тут надовше, а то й назавжди, проте жодній це не вдавалося. Вони були тільки гості.

Інколи Роберт Вайсман зізнавався своїм новим друзям, що він зовсім не багата людина. Має, щоправда, трохи готівки й акцій, але це не те, чого колись прагнув. Фортуна вже нібито усміхалася йому, проте безглуздий випадок геть усе переплутав, навчивши вдовольнятися малим. Тож він облишив бізнес, аби спокійно пожити в цьому гарному куточку.

Знайомі Вайсмана вислуховували ці розповіді з усмішкою. Можливо, він і справді бідний, але ж та бідність дозволяє йому мати гарну віллу, спортивне авто і гарних жінок.

Життя в Таорміні минало спокійно, без якихось сенсацій. Великі суспільні й політичні події відбивалися в цьому закутку слабкою луною. Важливішими тут були вдала риболовля або новий транспорт доброго вина. Крім того, люди щоденно дискутували, чи збільшилася легенька цівка диму, яка здіймалася над засніженою верхівкою Етни, чи така сама, як учора. Щоправда, раптовий вибух вулкана не загрожував би Таорміні, але розкидані кам'яні брили і лава могли б заблокувати шосейну дорогу до Катанії.

Інколи Вайсмана відвідував його приятель зі Стамбула. Тоді гостинний господар не приймав у себе нікого.

Останнім часом синьйор Роберто став, мабуть, трохи сентиментальним. Він попросив приятеля з Принцевих островів, аби той через свої зв'язки довідався, що зараз робить одна дівчина з Кейптауна, ім'я якої Марі Стрійдом, а друзі звуть її Марієттою.

Висловивши своє прохання, Вайсман трохи знітився і пояснив:

— Якщо не рахувати матері, то це єдина жінка, яка кохала мене безкорисливо.

Ганс Ціммерман поблажливо посміхнувся. Він добре знав: рано чи пізно кожен чоловік усвідомлює цю правду або ілюзію. Однак він твердо пообіцяв давньому приятелеві залагодити цю дріб'язкову справу.

А він завжди дотримував слова.

Через два тижні начальник пошти не міг відмовити собі в приємності особисто занести своєму другові, синьйорові Роберто, рекомендованого листа аж зі Стамбула. Гостинний господар, як завжди, зустрів сіцілійця люб'язно. Він сховав листа в кишеню, а на столі з'явилася пляшка вина, що його полюбляв начальник пошти.

Лише після того, як гість пішов, Вайсман розкрив конверт. Лист був короткий. Марі Стрійдом писала, що й досі живе сама. Її адреса не змінилась. Ось тільки місце роботи інше: тепер вона адміністратор у невеличкому готелі, розташованому в спокійному районі Кейптауна.

Цілих два тижні Роберт Вайсман ні з ким не спілкувався. Не показувався навіть у містечку нагорі. Залагоджував, мабуть, якісь справи або обмірковував плани нових торгових операцій. Справді дивно, щоб іще молодий чоловік, повний енергії і, безперечно, дуже обдарований, провадив таке самотнє життя.

Одного дня синьйор Роберто прийшов на пошту, аби послати в далекий Кейптаун досить значну суму грошей і рекомендований лист. Бачачи зацікавлення начальника пошти, він ніби байдуже проказав:

— Сподіваюсь, що незабаром матиму гостя з Південної Африки.

Республіка Біафра (південно-східний регіон Нігерії) проіснувала кілька років (1967–1970).

Мідас— цар стародавньої Фрігії. За однією легендою, Мідас перетворював у золото все, до чого доторкався.

Проміль— тисячна частка чого-небудь.

Передавальний напис на звороті векселів, чеків або інших кредитних засобів.