Єжи Едігей - Операція «Вольфрам»

Спіймавши облизня, троє представників влади вийшли з офісу компанії «Фоссілз трейдінг» і подалися в найближчу кав'ярню спокійно там усе обміркувати.

— Я попереджував вас, який це пролаза, — мовив голландець. — І сподівався від нього якогось коника. Але те, що нас спіткало, переходить усякі межі. Сміявся нам просто в очі. А коли він називав себе взірцем чесного й працьовитого голландця, то в мене аж усередині все переверталося. На документах, які він показав, ледь висохло чорнило. Самі бачите, панове, як нам важко працювати в Роттердамі. У цьому великому портовому місті аж кишить од подібних пташок. І ніяк не вдається спіймати їх у клітку.

— Будемо сподіватися, що прийде черга і на Фока.

— Я теж так думаю. Але, на жаль, не сьогодні.

— Фредерік Габон та Арнонд Фок валять усе на Антона Міллера, — мовив Генрі Гендон. — Швейцарська поліція, мабуть, уже розшукала його.

Швейцарська поліція відома як одна з найкращих у світі. Вона одразу розшукала Антона Міллера. Проте цей шляхетний швейцарець уже майже десять років спокійно лежав собі на… цвинтарі в Базелі. Отже, він не Міг мати нічого спільного з аферою корабля «Куретаке-Мару».

Офіс фірми «Цюріхер імпорт-експорт гезельшафт» був зачинений. Але, як з'ясувалося згодом, чистота там була ідеальна: намащена мастикою підлога аж сяяла, ніде ані порошинки, а шухляди — порожні. Розшукані працівники фірми в один голос казали, що Антон Міллер ліквідував свою фірму, бо перебирається у Францію, де мав намір узятися за виробництво парфумів або стати чиїмсь компаньйоном у цій галузі. Останнім часом до фірми надходило багато подібних пропозицій. Працівники майже місяць тому отримали розрахунок у розмірі річного заробітку. Отже, пан Міллер благородно повівся з ними.

Власникові дому він також заплатив за кілька місяців наперед.

Квартири Антона Міллера вже не існувало. Власник дому показав листа, надісланого з Парижа, в якому Міллер повідомляв господаря, що звільняє помешкання. Меблі та свій гардероб він розпорядився передати одній з доброчинних організацій.

— Я дуже здивувався, — мовив господар, — бо такого мені ще не траплялось. Однак треба визнати, що пан Міллер повівся дуже порядно. Квартирна плата була внесена за три місяці наперед, а щедрий подарунок придався бідним людям, яких не бракує навіть у Швейцарії.

— Чи були в квартирі якісь папери або документи? — допитувалися поліцейські.

— Трохи приватних листів та рекламні проспекти різних фірм. Звичайнісінький паперовий мотлох. На прохання пана Міллера, я все спалив. У кишенях одягу я знайшов трохи грошей — понад тисячу франків — і віддав їх доброчинній організації, яка забрала меблі й гардероб. Маю, зрештою, розписку про передачу цієї суми.

— Пташка вчасно вилетіла з гнізда, — промимрив один з інспекторів.

— Ви маєте той лист з Парижа?

— Ось, прошу, — власник дому подав його поліцейському. — Ясна річ, я старанно зберігаю подібні розпорядження.

Лист був короткий, але змістовний, і надісланий з поштового відділення поблизу Лувра.

— Як виглядає пан Міллер? — це запитання чув кожен, хто мав справу з ожилим покійником.

— Гарний високий чоловік, сивуватий блондин із рубцем через усю ліву щоку, — відповіді завжди були однаковими. Той рубець бачили і запам'ятовували всі. Інших деталей статури й обличчя чомусь ніхто не пригадував. Тому швейцарській поліції та Інтерполові нічого не залишалось, як розіслати по країнах повідомлення про розшук чоловіка, який має фальшиві документи на прізвище Антона Міллера і характерний рубець на лівій щоці. Якось так вийшло, що поліції не пощастило роздобути жодного знімка цього шахрая.

Однак, незважаючи на таку яскраву прикмету злочинця, ніяких повідомлень не надходило.

Інтерпол не мав також успіху в розшуках ще одного героя цієї афери — капітана Ахіллеса Боргуліса. Грецька поліція категорично відповіла, що про таку особу взагалі даних не має. Не вдалося також знайти жодного доказу, щоб якась грецька установа видала на це прізвище робочий диплом капітана далекого плавання. Не допомогли аргументи страхової компанії «Ллойдс оф Лондон», нібито цей капітан добре відомий їй хоча б тому, що до «Куретаке-Мару» ще три кораблі, на яких він був капітаном, пішли на дно. Страхова компанія казала своє, а греки — своє.

Майже в ту саму пору один грецький громадянин, який заробив, мабуть, трохи грошей за кордоном, повернувся на батьківщину. Місцем свого проживання він обрав гарний острів Родос і почав будувати готель з рестораном. Грецький уряд дуже зацікавлений у розвитку туристичної бази, особливо на островах, які значно відстають у цій галузі від району Афін.