Юрій Сорока - Арахнофобія

27 липня. Сьогодні я дав змогу Маріушу відчути неабияку гордість за його професіоналізм і можливість передбачати розвиток подій. Але все по порядку. Наша спроба імітувати мій від'їзд в Україну провалилася. Сьогодні вранці, коли я забрав свої речі з готелю «Аркадія» і прямував до автомобіля, на мене очікував кілер. Мушу лише подякувати долі, що це був не надто наділений розумом молодик із пістолетом у руках, а не стрілець із снайперською гвинтівкою на даху. Пострілу з гвинтівки мій кевларовий бронежилет не витримав би. Але навіть за такого розвитку подій мушу сказати, що чотири пістолетні кулі, випущені у груди впритул, не мають нічого спільного зі словом «дурниці». Враження таке, ніби тобі чотири рази поспіль зацідили у груди кувалдою, а можливість вдихнути свіжого повітря після цього можна порівняти з найвищим задоволенням. Додає оптимізму лише те, що на пляж я йти найближчим часом не збираюся, інакше кількість людей, переляканих виглядом моїх синювато-чорних відмітин на «всі груди», була б вражаючою.

Хлопці Маріуша спрацювали добре, і стрілець був затриманий. Він, звісно, не знав замовника або вдавав, що не знає, але які могли бути сумніви в тому, що це робота Барбари? Звісно – жодних. Між нами з Маріушем відбулася розмова, в кінці якої він прочитав мені довгу нотацію:

– На жаль, ти досі не зрозумів, що все значно серйозніше, аніж тобі здається. Вона не заспокоїться, доки не прибере тебе, а це, з огляду на її фінансові можливості, лише питання часу. Натомість у нас жодних доказів, одні лише здогади, від яких каменя на камені не залишить її адвокат із дипломом Гарварду. Тож я волів би, щоб ти більше дослухався до моїх порад. Я понад усе хочу випровадити тебе до Львова під опіку Вадима Галкіна, але боюся, що вже запізно. Там для тебе небезпека не менша, аніж тут, у Варшаві. І єдине, що я можу зробити, аби стовідсотково гарантувати твою безпеку, – це запевнити Барбару в тому що вона досягла своєї мети і ти вже мертвий. Це я беру на себе, а ти пообіцяй мені припинити будь-яку «самодіяльність» і не відходити від мене ні на крок.

Довелося пообіцяти. Хоча статус хлопчика при персоні заступника начальника кримінальної поліції, ще й хлопчика, загримованого до неможливості впізнання, є принизливим для мого хворобливого самолюбства, але це краще, аніж сидіти в поліцейському відділку, пити каву, грати у бридж із патрульними й нудьгувати. У той час, коли так стрімко добігає кінця розпочата мною справа.

29 липня. Учора нарешті дозволив собі один вихідний день. Зрештою, у мене не було вибору, Маріуш просто поставив мене перед фактом – я повинен сидіти у нього вдома і дивитися по телевізору сенсаційні репортажі в новинах. Не багато не мало, репортажі про власну загибель. І мушу сказати, люди, яким було доручено роздмухати інтерес навколо мого уявного вбивства, були знавцями своєї справи. Я навіть мусив себе вщипнути, аби переконатися, що насправді не покинув цього грішного світу, так реалістично виглядав сюжет про замовне вбивство у холі готелю «Аркадія». Цікаво буде побачити обличчя портьє, якщо ще колись доведеться опинитись у їхньому готелі. Вечір минув узагалі чудово. Я провів його у кріслі з томиком Генріка Сенкевича в руках. Ці сентиментальні герої, сучасники жорстокого сімнадцятого сторіччя. Такі неправдоподібно милі й добродушні навіть серед військового лихоліття. Куди котиться наш світ, коли ми навіть у мирний час виглядаємо жорстокими монстрами на їхньому тлі?

Але досить лірики. Сьогодні зранку від Вадима Галкіна прийшла новина, яка змусила Маріуша розгублено розвести руками. З'ясувалося, що в організмах Мостового та Сердюка концентрація алдріну – близько п'ятдесяти міліграмів на кілограм ваги. Це при смертельній концентрації в сімдесят один міліграм!

– Вона божевільна! – сказав Маріуш. – Вона божевільна до кінчиків власного волосся. Це не лізе в рамки поведінки здорової людини, нехай навіть і злочинця! Навколо неї гинуть усі, як жертви, так і помічники. Ніхто не може оминути своєї дози смертельного препарату!

Проте я не погоджуюся з Маріушем. Вона зовсім не божевільна. Так, це холоднокровна вбивця, але логіка в її вчинках є. Все дуже просто. Опинившись в Україні, «чорна вдова» вирішила, що тут може, користуючись безладом у владі й суспільстві, дозволити собі не очікувати на дію алдріну й пришвидшити розв'язку з черговою жертвою. Очевидно, для цього й найняла Сердюка та Мостового. Значно менш розумні, аніж жадібні, бандити й не могли припустити, що за вбивство свого колишнього приятеля вони ніколи не отримають обіцяних грошей – значно логічніше з точки зору «чорної вдови» позбутися їх у старий та перевірений спосіб. Подальший розвиток подій, очевидно, диктував я. Вирушивши їхнім слідом, я змусив Барбару діяти, тож замість алдріну Сердюком та Мостовим зайнявся Стоцький. А незадовго перед цим Шварц, виконуючи завдання Стоцького, відвідав помешкання Федька Нестеренка. І саме інтерес до банківських рахунків і страхових документів Барбари, а не Семена Спудея мало не коштував Федькові життя. Тепер не можу осягнути, як я відразу не зрозумів, що у Федька були гості від Барбари. Може, хіба що був зачарований її жіночою безпосередністю, тендітністю й показною слабкістю?