Юрій Сорока - Арахнофобія

– Така популярність за останні два тижні коштувала мені цілої купи попсованого одягу й десятка синців. І що ти вирішив? – Ярослав, опустивши бічне скло, припалив цигарку.

У відповідь Маріуш знизав плечима, відчинив скриньку для рукавичок і вкинув до неї пістолет.

– Вони як малі діти, щоб мені пенсії не бачити. Запитую: звідкіля така обізнаність, чоловіче? Ну знайшов ти пістолет, припустімо, це так… А хто ж тобі про вбивство розповів, та ще й про вбивцю, чиї відбитки пальців на пістолеті? Тут очки в нього й забігали. Ну, в покійника Стоцького завжди було скрутно з розумними людьми. Він і сам не надто вирізнявся інтелектом, прости мені, пане Єзусе. Одне слово, залишив я його на кілька діб на державних харчах, пізніше вирішу, що з ним робити. А ти мені прямо зараз даси слово перестати лізти на рожен, доповісти своїй замовниці, що вбивць її чоловіка не лише знайдено, а й покарано, припинити нарешті зловживати моїм терпінням і завітати до нас з Агнєжкою в гості. Не забувай про свою обіцянку Кшиштофу. Після цього буде краще тобі на певний час поїхати додому. Ти згоден зі мною?

– Майже.

– І що ти маєш на думці, промовляючи своє вперте «майже»?

Ярослав зітхнув. На вулиці перші перехожі поспішали до автомобільної стоянки або зупинки трамвая, розпочинаючи свій буденний шлях до місць заробляння грошей. Неподалік прогулювалися з собаками на мотузках дві пенсіонерки, гуркотіли бляшаними контейнерами поблизу сміттєвоза двоє службовців у помаранчевих комбінезонах. Варшава прокидалася.

– Я вчиню так, як ти просиш. Я все розумію, Маріуше, і вдячний тобі за допомогу. Однак… Мені вперто не дає спокою думка, що це ще не кінець ланцюга. У Стоцького не було видимих мотивів убивати Бондаренка.

– У тім-то й річ, що видимих. Вони люди від криміналу, Ярику, не забувай про це. І люди не бідні. А там, де великі гроші, завжди ллється кров. У них могла бути сотня причин укоротити віку Бондаренкові, але про ці причини ми навряд чи дізнаємося. Просто отримай свої гроші і припини поводитися з власним життям так, ніби в тебе їх дев'ять. Ти не кіт. Отже, ти обіцяєш мені покинути цю справу?

Ярослав ще раз зітхнув. Чорт забирай, а чому ні? Барбара просила його вчинити так ще там, у Львові. І навіть якщо вона не розрахується з ним за контрактом, отриманого авансу цілком достатньо, щоб компенсувати час, витрачений на розслідування, і навіть обладнати автомобіль Федька газобалонним обладнанням, розмовами про яке той уже встиг втомити вуха Ярослава. Для Галкіна трупів Мостового й Сердюка теж цілком достатньо – справу закрито, і всі вдоволені… Проте щось гризло Ярослава. Він не любив неясності у закритих справах, а тут така неясність залишалася.

– Ти обіцяєш? – повторив Маріуш.

– Так.

– От і славно. Я ж, зі свого боку, обіцяю не дуже сильно карати експерта, який не зможе виявити відбитків пальців на пістолеті, котрий лежить зараз у мене у відділенні для рукавичок.

– Ти мене шантажуєш? – Ярославові стало весело.

– Я поліцейський, не забувай. І я до біса не люблю, коли в мене в місті стаються вбивства. Я хочу, щоб усе швидше закінчилося. І ще одне, – Маріуш дістав із заднього сидіння тоненьку теку з паперами. – Можеш віддати своїй замовниці. Це копії протоколів з місця вбивства Мостового, Сердюка і Стоцького, фотографії, акти впізнання і таке інше. Вважай це додатковою послугою за отримані мною від неї гроші.

Ярослав зважив теку в руці.

– Добре, я обіцяю тобі закінчити справу й виконати свою обіцянку перед Кшиштофом.

– От і славно. – Маріуш завів двигун. – Тебе підвезти до готелю, чи, може, добра самаритянка все ще очікує на твоє повернення?

Ярослав помотав головою.

– Не вгадав. Підвези мене до чудової вілли пані Красовської. Я стовідсотково не добрий самаритянин і потребую коштів на своє неправедне животіння.

Маріуш зрушив автомобіль з місця і поїхав вулицями Варшави, які швидко наповнювалися транспортом, загрожуючи піймати їх у лещата заторів ранішньої години пік.

Через годину вони зупинилися за кілометр від потрібного будинку.

– Не очікуй на мене, друже, – поплескав Ярослав Маріуша по плечу. Я буду у вас сьогодні ввечері. – Він вийшов з машини і хотів уже зачинити дверцята, коли почув:

– Я радий, що ти погодився покінчити зі справою. Адже експерт, котрого потрібно було б покарати за відсутність відбитків на пістолеті, – справжній професіонал. Він зміг помітити, що тіло помічника Стоцького на ім'я Сергій Шварц… лисий такий, знаєш?