Олексій Волков - Амністія для Хакера

— Так от, справа в тім, що вона складає там і пляшки, які випивають і залишають на місці такі, як той алкаш, а потім, як трохи набереться, то здає. На наше щастя, відтоді їх набралося ще недостатньо, тому вона й не здавала. Якщо бути точним, то пляшок у коморі було дев’ять. На ту вона вказала відразу, заявила без сумнівів, що це саме вона, від горілки.

— Ну? — не витримав Кобища.

— Усі пляшки вже побували на дактилоскопії. На всіх є відбитки прибиральниці, адже вона їх збирала. На восьми, крім тієї; є ще чиїсь відбитки. А на тій пляшці більше нема нічиїх відбитків! Пляшка протерта. Прибиральниця її не протирала. Просто взяла і занесла до комори. Протер той, хто залишив її ось тут. Ви бачили де-небудь алкаша, який п’є в чужому під’їзді, а потім витирає пляшку? Це був кілер. Він сидів і виглядав жертву, дивлячись крізь сітку ліфтової шахти, адже це зручно. Пляшка використовувалася для прикриття, на випадок, якщо хтось туди зазирне, як, припустимо, оті хлопці. Він дочекався, поки Ромазан з’явиться у під’їзді і відчинить двері, потім, приставивши йому дуло, увійшов разом із ним, а далі я знаю те, що й ви.

Слідчий у душі погодився, що погляд капітана Можейка дійсно має підстави бути переможним. Він ткнув його в плече і сказав:

— Мабуть, ти правий, але ще треба поміркувати…

— Міркувати — ваша прерогатива, — не змигнувши оком відповів той. — Ми — лише виконавці… — І хитро підморгнув Величкові.

Більше цього дня не трапилося нічого. Нічого такого, про що слід було б пам’ятати наступного. Хіба що от…

Ідучи додому, вже заходячи до під’їзду, майор Олексій Кобища відчув, що називається, шостим чуттям, наче за ним хтось стежить. Та поруч не було майже нікого. Нікого вартого його уваги.

Цей будинок виявився зручним для спостереження. Навпроти був невеличкий сквер, навіть просто алея, вздовж якої стояли лавки і росли липи. Ранок видався похмурий. Тягло неприємним холодним вітерцем. Чоловік у сірому плащі зіщулився на одній з лавок. Піднятий комір, руки у кишенях… Здавалося, він влаштувався тут надовго.

Двері під’їзду відчинилися, і з них буквально викотилась якась дівчина, тягнучи за собою здоровенну сумку на коліщатках. Стягнувши поклажу зі сходів, вона посунула тротуаром.

Той, хто сидів на лавці під липами, здавалося, не звернув на дівчину уваги. І лише коли вона зникла за рогом будинку, чоловік у плащі підвівся і неквапно пішов у тому ж напрямку. Майже весь час він дивився під ноги, лише іноді підводячи голову і кидаючи погляди навколо. Обидві руки незнайомець тримав у кишенях. І тільки уважно придивившись, можна було помітити, що ліва рука сидить у кишені плаща глибше, а права — так, наче щось там тримає.

Пора була рання, і людей на вулиці траплялося небагато. Вони лише починали свій день, сповнений турбот, поступово все більше збираючись на автобусних зупинках та пожвавлюючи рух на тротуарах.

На дівчині була тепла стьобана болоньєва куртка, досить стара, спортивні штани, кросівки. Незважаючи на літо, на голові легка трикотажна шапочка. Відставивши руку назад, вона вперто тягла за собою сумку-візок, долаючи шлях, знайомий їй до автоматизму. Виглядала вона доволі повною, а куртка взагалі робила її схожою на колобок.

Чоловік у плащі перейшов на другий бік вулиці і зупинився на автобусній зупинці. Це був район Нового мосту. Сам міст перекинувся через річку недалеко попереду, а метрів за триста починалися базарні квартали.

За високою металевою огорожею розміщувалися торгові ряди з металевими фарбованими кіосками. Вони вважалися найдорожчими. Дами за їхніми прилавками, густо, але делікатно нафарбовані, виглядали сексуально. Вони пили пахучу каву й палили «Сент-Моріс». Чоловіки — поголені, акуратно, добротно та модно одягнуті, пахли дорогими парфумами й палили «Мальборо». Речі на цих прилавках лежали гарні, блискучі, в красивих упаковках.

Навколо цієї частини базару утворювалася інша, набагато більша. Ятки тут були старі й обшарпані, продавці — втомлені, а то й виснажені. Від дам не тягло ніякою сексуальністю. Вони їли біляші та чебуреки і пили каву з пластмасових стаканчиків. Ціни тут були лояльніші, зате й товар убогіший. Ряди цієї частини ринку викочувалися просто на прилеглі вулиці. І вже там розміщувалася третя категорія комерсантів: здебільшого нещасні на вигляд пенсіонери та пенсіонерки, які тулилися просто вздовж тротуару й викладали на табуретки або просто на розстелені на асфальті поліетилен чи газети свій нехитрий товар: недоноски або домашнє начиння, звісно, не нове. Час від часу їх розганяла міліція, але наступного ж дня після рейду всі вони незмінно виявлялися на старих місцях.