Олексій Волков - Амністія для Хакера

Щорс дістав сигарету й запалив.

— Коли я почав — з’явився справжній інтерес. Справжній! Усі банківські системи захищені відповідним чином. Кілька місяців я марно пробував зламати цей захист. Куди тільки не пхався, як справжній хакер. Навіть у швейцарські банки — так, швидше для екзотики. Марна справа.

Борис відсунув порожню банку і слухав з помітним зацікавленням.

— Тоді я вирішив спробувати щось принципово нове, піти якимось іншим шляхом. Сам не знаю, як мені це спало на думку. Я збирався спекатися цього павука, подарувати йому замість себе більш гідний об’єкт для шантажу. Це було геніально. Я зробив усе за якийсь тиждень. Мене тоді наче відвідало якесь божевільне натхнення. Розробив… Ти взагалі як, шариш у комп’ютерах?

— Ну… — невесело посміхнувся Борис, — я також Хакер…

Той глянув недовірливо.

— Це в мене таке прізвисько. У злочинному світі, так би мовити. Але певна рація в тому є, уявлення маю.

— Ясно, — сказав Щорс. — Так от, я створив комп’ютерний вірус.

— Як — створив? — не зрозумів Борис.

— Створив. Бачу, твоє уявлення не надто… Що таке вірус? Це комп’ютерна програма, якась хибна, паразитична програма, що заважає нормальній роботі. Так от, я створив такий вірус. Вірус-невидимку, оснащений системами захисту проти найсучасніших антивірусних програм. Вони його просто не бачать. Вірус, введений у систему, робить там свою роботу, а жодною з діагностичних програм не визначається. Сам вірус також цікавий. Взагалі, як працює хакер, ти знаєш?

— Ну… загалом, — сказав Борис.

— Сидить десь у Москві чи у Нижньому Новгороді, зламує через інтернет захист комп’ютерної системи банку в якомусь Ріо-де-Жанейро і за допомогою того ж комп’ютера переказує гроші з рахунка якогось там міліардера на власний рахунок у своєму місті. Потім іде до банку й отримує готівку. Так і я спочатку пробував, але не зумів. Тоді я й створив цей вірус. Уяви, на якийсь рахунок у банку надходять гроші. Солідні гроші. Один банк, як належить, відсилає, інший — приймає, все робиться через комп’ютерну мережу. І вони числяться там. Принаймні всі так думають. Потім, коли їх потрібно звідти забрати, відкривають рахунок, а комп’ютер видає: нічого нема. Нуль! Починаються пошуки. Ніхто нікуди не переказував, ніхто не брав. А на рахунку все одно нуль. Починають усі операції відслідковувати. В солідних банках дані про транзакції фіксуються постійно, тобто стан справ на якийсь певний момент. Що як раптом уся система накриється? На той випадок є остання база даних, по ній усе поновлюють. Словом, усе перевіряють, усе сходиться, гроші мають бути. А там нуль. Починають шукати неполадки, віруси в тому числі. А програми видають — вірусів немає. Все! Були гроші й загули.

— Н-да… — пробурмотів Борис.

— Уяви собі, — вів далі Щорс, — що це солідна сума. Який починається ґвалт! Ось тут і шантажнути їх. Мовляв, знаю код, щоб розблокувати цей гармидер. Тоді й грошики ваші на рахунку з’являться.

— Н-да… — повторив Борис. — У тебе був гідний учитель.

— Що гідний, то гідний, — погодився Толя. — Так ось, як я мислив. Вліпити таку штуку в швейцарський банк — навряд чи моєму родичеві буде зручно його шантажувати. Ну, сам розумієш. І специ там, очевидно, кращі — більш імовірно, що швидко виловлять мого невидимку. Адже проти кожної програми може бути створено антипрограму. Просто проти цієї ще в світі немає. От і вирішив я почати з одного з наших рідних банків. Навмання взяв «УкрВента-банк».

— А як же ти заліз туди? — не зрозумів Борис. — Ти ж кажеш, системи захисту?

— Усе вірно, — сказав Щорс. — Залізти з вірусом чи без нього дійсно неможливо. Тому вони мали мого невидимку самі впустити. Існує такий метод — «троянський кінь». Старий хакерський метод. Ти пропонуєш через інтернет щось таке, що може когось цікавити. Той, хто зацікавився, відкриває цей файл і працює з ним. А файлик, заражений вірусом, відразу залазить у твій комп’ютер. Звичайно, у солідних системах і проти цього є захист, але ж мій невидимка невидимий! І ось беру я кілька сі-ді…

— Кілька чого?

— Лазерних дисків. З крутою порнухою. І ліплю таке… Словом, мрія збоченців. Думаю собі: невже в усій їхній конторі не знайдеться клерка, охочого під час обідньої перерви переглянути пару порносторінок на десерт? Принаймні статистика свідчить, що вони є скрізь. Ось сідає такий «клієнт» у вільні двадцять хвилин, коли ніхто не бачить, за комп’ютер і відкриває порносторінку інтернету. Що, мовляв, там новенького з’явилося? А там… Уяви, салон мадам Ольги пропонує кардинально новий вид послуг. Ви безнадійно хочете якусь конкретну жінку? Але вона не хоче вас. То заволодійте нею у віртуальному світі! Будь-яка жінка стане вашою секс-рабинею і робитиме з екрана вашого комп’ютера для вас будь-що. Лише введіть у комп’ютер її цифрове фото і зробіть замовлення. Як реклама? Не в одного слина потече.