Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

Ще до того, як французи прибули до готелю, телеграма була в руках у Моріарті.

— Отже, він уже тут. — Професор тримав конверта так, щоб це бачили всі присутні: Гаррі Аллен, Спір та брати Джекобси. Вони зібрались у вітальні, звідки одні двері виходили в коридор, а двоє інших — до спалень Моріарті та Гаррі Аллена. — Сюди вони прийдуть нб одразу, але краще, коли ми підготуємось. Гаррі, винесіть даму.

Гаррі Аллен пішов до спальні професора, де, прикрита чорною тканиною, покоїлася справжня Джоконда. Крім картини, на ліжку, немов підготовлений до вечірки, лежав одяг, яким Моріарті користувався, прибираючи подобу свого брата-академіка, — смугасті штани, біла сорочка, довгий чорний сурдут. Долі стояли черевики з товстими підошвами. Все інше, необхідне для маскування, було на туалетному столику.

Там лежала також улюблена зброя професора — автоматичний пістолет, подарований йому Шляйфштайном три роки тому, коли вони намагались у Лондоні утворити спілку. Поряд з пістолетом була пляшка скипидару фірми «Вінзор і Ньютон», мастихін та суха ганчірка.

Гаррі Аллен обережно взяв Джоконду й поніс до вітальні. Моріарті сам допоміг приладнати її на мольберті, що стояв ближче до дверей спальні. Потім Аллен приніс і чорне полотно, яким вони закрили картину, впевнившись, що вона не впаде від необережного дотику.

— Не думаю, що вони зараз умиваються й чепуряться в своїх кімнатах, — озвався Моріарті. — Гризомбр не захопить мене зненацька. Займіть свої місця і будемо чекати.

Всі згідливо кивнули. Бертрам Джекобс і Алберт Спір пішли до спальні Гаррі Аллена. Вільям Джекобс, усміхнувшись, вийшов у вистелений товстим килимом довгий коридор, постояв і прислухався, чи не чути крізь шум дощу чиїхось кроків. Трохи далі стояла шафа для віників. Вільям Джекобс, підійшовши до шафи, заліз усередину й причинив дверцята, лишивши вузеньку щілинку. Та поки з'явилися французи, він висидів у шафі майже сорок хвилин. Один з Гризомбрових охоронців ніс пласку валізу.

Прибувши до готелю, вони запитали в портьє про містера Мор-нінгдейла. Почувши французький акцент, той сказав, що на них чекають. Після необхідних формальностей Гризомбр вирішив: треба позбутись картини якомога швидше. Затримуватися в Лондоні не мав бажання й, хоч їм і зарезервували кімнати в «Гросвенор-Гаусі», думав устигнути на нічний поїзд до Дувра, щоб уранці, куди заможнішим, уже бути в Парижі.

Гаррі Аллен на стук гостей відчинив двері, і Морнінгдейл підвівся назустріч.

— Заходьте, панове. Я відчував, що ви не примусите довго чекати себе.

Двері за відвідувачами було зачинено, руки потиснуто, келишки з бренді подано, на обличчях сяяли усмішки. В коридорі Вільям Джекобс виліз із шафи для віників і став під дверима апартаментів Морнінгдейла.

— Отже, вона у вас… — Морнінгдейл не зводив погляду з валізи, яку міцно тримав Гризомбрів охоронець.

— Вона в мене. — Гризомбр стримано кивнув на валізу. — Все гаразд, вона може бути вашою, мосьє Морнінгдейл, якщо маєте гроші.

— Гроші! — Морнінгдейл нетерпляче цикнув язиком. — Гроші — не проблема. Вони, звичайно, зі мною. Але дозвольте на неї глянути. Дозвольте побачити, що-ви привезли.

— Мосьє, — завагався Гризомбр, — угоду було укладено на довірі. Я…

— Довіру, підкріплену п'ятьма тисячами фунтів, навряд чи можна назвати просто довірою. Покажіть картину!

Моріарті відчув, що зараз він і голосом, і манерами міг себе виказати, але все минуло непоміченим. Ще мить повагавшись, Гризомбр кивнув охоронцеві. Той поставив валізу на підлогу, відкрив і вийняв звідти загорнену в оксамит картину.

Гаррі Аллен хотів був узяти й поставити її на вільний мольберт біля дверей спальні.

— Стривайте, мосьє Гризомбр, — виступив наперед Морнінгдейл, — я спочатку гляну на зворотний бік. Там мають бути розпізнавальні знаки.

— Ви натякаєте на те, що я вас обманюю? — обличчя Гризомброве потемніло від гніву.

— Спокійно, спокійно!.. — Морнінгдейл зробив примирливий рух. — Не треба на мене гніватись, Гризомбре. Проста обережність. Певні знаки є на дошці праворуч, а також тріщини та брудні плями, крихітні подряпинки — навколо рота й на вказівному пальці правої руки. Та ще, звичайно, павутинка тріщинок по всій картині, так? Ось, бачите праворуч? — Картина була вже розгорнена, й знаки були чітко видимі. — Поставте дошку на мольберт, Гаррі.

Гаррі Аллен узяв картину з рук охоронця.

— А що там? — немов уперше побачивши, показав Гризомбр на другий мольберт.