Джон Гарднер - Помста професора Моріарті

— Ото тоді ваша хвороба й далася була взнаки?

— Точно. Я опинився без наркотику в лещатах жахливих мук.

— Вам потрібні були наркотики?

— Дуже.

— Чому ж ви не придбали їх у Франції?

— Існують деякі обмеження. Гадаю, я подолав би їх, але розум викинув дивного коника. Я міг думати лише про те, щоб повернутися до Лондона й до того знайомого аптекаря з Орчард-стріт.

— І що ж?

— Він не дав мені наркотику. Думайте що завгодно, але в цьому я теж убачаю жорстоку руку Джеймса Моріарті. Я був фізичною й розумовою руїною, Кроу, але десь у глибині моєї свідомості ще не згасла сила волі. Коли мені трохи полегшало, я твердо поклав собі відмовитись від кокаїну, хоч би як важко це було. Не можу передати вам усього словами…

— Я й так бачу, Холмсе.

— Очевидно. Це — немов боротьба з самим дияволом. Але я все витримав і назавжди звільнився від цієї напасті.

— А поки ви страждали, Моріарті зробив вам погану послугу.

— Так, і він за це дорого заплатить.

— А як ви переконаєте тих, хто повірив йому й поширює плітки?

— Слово-друге в належному місці, натяк тут, натяк там зроблять свою справу. Мій брат Майкрофт запаливсь бажанням діяти, але я послав йому телеграму, щоб не хвилювався, й запевнив, що незабаром усьому цьому буде покладено край. Ще день-два відпочинку, доброго харчування — і я буду на ногах. Недарма ж я, мій друже, наділений залізним організмом.

— Я можу схопити того негідника сьогодні ж увечері, коли він буде з Іреною Адлер! — Обличчя Кроу почервоніло від гніву.

— І позбавити мене можливості зробити це самому? Ні, Кроу, ні.

— Я давно присягався скрутити його, а ви тоді мені казали, що не маєте бажання займатися справою Моріарті.

— Не бійтесь, останнє слово буде за вами, — приязно всміхнувся Холмс до інспектора. — Маю план загнати Моріарті в його власну пастку, Кроу.

Моріарті вважав, що його схожість із Холмсом полягає не в дрібних деталях. Важлива була загальна подібність — зріст, голос, манери, і все це при легкому акторському гримі обличчя. Якби він, наприклад, зустрівся з братом детектива Майкрофтом, то не витримав би й п'яти хвилин. Зате для Ірени Адлер він був Холмсом. Холмсом він був і для всіх, хто бачив його з Іреною Адлер у різних місцях Лондона. Люди чекали побачити Холмса, отже, перед ними був Холмс.

Моріарті взув черевики, якими користувався, приймаючи подобу свого померлого брата, зручно всівся біля туалетного столика й почав формувати ніс з горбочком. Він розпорядився, щоб на час цієї гри тут, у будинку на Алберт-сквері, не було нікого, крім Марти Пірсон і молодої служниці. Всі інші перебрались на Бермондсі. Бриджіт Спір, яка мала незабаром народити дитину, — у найкращий дім Селлі Годжес; господиня дому теж була там. Решта крали, шахрували, грабували. Відроджений клан міцнів день у день.

Внизу подзвонили. Своїм з'являтись у будинку дозволялося лише в разі нагальної потреби. Можливо, це прийшов торговець.

Але то виявився Берт Спір.

— Кроу… — видихнув він, увійшовши до спальні.

— Що — Кроу? — перепитав Моріарті, проводячи червоним соболиним пензликом, змоченим у розчині, що мав надати тілесного кольору штучному горбочкові на носі.

— Він повернувся з відпустки.

Пензлик на мить затримався в повітрі — єдина ознака хвилювання Моріарті.

— Виходить, його не звільнено з роботи? — Голос професора деякими інтонаціями нагадував голос Холмса.

— Виходить так. Від сьогодні Кроу знову виконує свої обов'язки у Скотленд-Ярді. На тій самій посаді.

Моріарті непристойно вилаявся — це означало провал.

— За ним стежать?

— Я негайно послав Ембера до жебраків. За годину вони будуть на місцях.

Моріарті знову вилаявся. Потім, немов до нього повернулась упевненість, проказав:

— Спокійно, Спіре. Ми цього нишпорку приборкаємо… Бриджіт скоро стане матір'ю? — спрямував він розмову в інше річище, тим часом, міркуючи, які проблеми можуть виникнути з поверненням Кроу до Скотленд-Ярду.

— Ось-ось. Біля неї Сел і повитуха.

— А на інших поверхах правлять свою службу безпутні жінки, — посміхнувся професор.

— Атож, там нічого не змінилося. Це добра хата.

Поки Моріарті мастив підборіддя, обидва мовчали, потім Спір запитав:

— Може, хай хтось із нас повернеться сюди? Чи хай весь час буде неподалік од вас…

— Ні, зі мною нічого не станеться! — рішуче відказав професор. — Ще два-три таких веселих вечори з Іреною Адлер — і добре ім'я містера Шерлока Холмса буде назавжди знеславлено. Останні кілька днів були для мене, Спіре, мов різдвяний карнавал.