Джорджо Щербаненко - Тенета зради

Перед тим як сісти, дівчина поставила валізку в куток і скинула редингота; під ним вона мала червону жилетку, панчохи на ній були чорні, майже непрозорі. Потім узяла сумочку, сіла, дістала з сумочки сигарету й припалила її. Вона курила «Парізьєн».

— Закурите? — Вона простягла Дуці коробку.

— Дякую. — Він узяв сигарету; «Парізьєн» йому подобались, а крім того, це могло означати, що синьйорина їздила до Швейцарії або до Франції.

— У квартирі є ще хтось? — спитала вона.

— Так, один мій приятель. — З ними, цими людьми, треба бути відвертим; Маскаранті у шафі не сховаєш. — А що?

— Не гнівайтесь, я спитала просто так. — Вона зручно, але не розв'язно вмостилась у кріслі. — Вже жарко, навіть при відчинених вікнах, правда ж?

Зі скромної, аж надто скромної скляної шафки він діставав інструменти, які слід було простерилізувати. Піджака він скинув, рукави сорочки підкотив і зовсім не відчував тієї спеки, яку відчувала дівчина.

— Так, починає припікати.

— А інколи мені буває холодно, навіть у липні.

— Я зараз повернуся. — Він поніс скляну ванночку з інструментами до кухні й, навіть не глянувши на Маскаранті, дістав із шафки каструлю. Потім наповнив її водою, вкинув туди інструменти й запалив газ. Це було його перше повернення до священних обов'язків лікаря; останнє, що він зробив як лікар, було вбивство хворої на рак — це називається евтаназія. Але за таке все одно посилають на каторгу. І ось він знову мав здійснити ще одну благодійну місію: цього разу відновити квітучій дівчині чистоту, яку вона необачно втратила.

— Як справи? — спитав Маскаранті.

Запаливши газ, Дука нарешті глянув на нього й відповів:

— Добре. — Потім стишив голос: — Ви повідомили тих, що внизу? — Він підійшов до вікна, що виходило в двір, але одразу відсахнувся; навесні у дворах великих міст повно ядучих випарів від каменю, сміття та кухонних покидьків, і ці випари досить огидні, особливо вночі.

Маскаранті відповів, що повідомив; він мав у кишені рацію і страшенно тішився з того — це було його життя, його робота, він міг розмовляти з віце-бригадиром Моріні, який стояв зі своїм відділенням на вулиці Пасколі, і для цього Маскаранті досить було тільки дістати з кишені «гавкуна», як вони називали рацію.

— Коли закипить, покличте мене, але не входьте, — кинув він Маскаранті й поспішив до кабінету, до своєї кандидатки в цнотливиці.

Вона й далі курила, але вже нову сигарету.

— Я мало не зомліваю в цій спекоті.

— Ляжте, будь ласка, поки що на канапу.

— Зараз. Курити можна?

Дука ствердно кивнув головою і, поки вона скидала пояс та трусики, дивився на неї, не відвертаючись.

— Дайте це сюди. — Він поклав пояс і трусики на столик. Потім узяв із шафки гумові рукавички, пляшечку цитрозилу й хлюпнув трохи спирту на руки в рукавичках.

— Це довго триватиме? — спитала вона. — Сільвано сказав мені, що недовго.

— Лікар тут я, — відповів він і присунув ближче лампу, щоб краще бачити.

— Ви одразу гніваєтесь, а мені подобаються чоловіки, які одразу гніваються.

Симпатична, навіть з оцією своєю грубою говіркою міланських передмість. Дука почав її оглядати; видно було погано — не те, що у великій операційній палаті; він не мав під рукою найнеобхіднішого, навіть халата, а халат справляє враження, однак він не міг його знайти, і куди ж це його поділа Лоренца, сестра? Але справу все одно треба робити далі: коли вже він пішов цією дорогою, то зупинятися не має права.

— У вас були якісь захворювання або місцеві інфекції?

Кидаючи на підлогу недопалок «Парізьєн» і дивлячись у стелю, вона спокійно назвала хворобу, якою хворіла.

— Від вас, лікарів, нічого не приховаєш.

Він присунув ще ближче лампу, що стояла на столику, та світла однаково було мало.

— У вас були аборти?

— Так, три.

— Штучні? — А то ж які, подумав про себе.

— Ет, — зітхнула вона сумно й трохи аж гірко. — Без чужої допомоги скидають лише жінки, які хочуть дітей, а для тих, що не хочуть, потрібен динаміт.

Він підвів голову і скинув рукавички.

— Операція триватиме всього кілька хвилин, але після того ви повинні ще полежати на канапі принаймні години три.

— Я посплю собі, — сказала вона. — Можна ще закурити?

— Так.

— Мені подобається курити лежачи. Дістаньте мені, будь ласка, сигарети з сумочки.

Чом би й не дістати. Він узяв атласову, схожу на скриньку сумочку, відкрив її і знайшов там жовту пачку «Парізьєн» та запальничку.

— Візьміть і собі.