Андрій Кокотюха - Клуб Боягузів

Просто в них на очах знайомий уже молодик волочив від сараю до синьої «Шкоди» Клаву. Дівчина відбивалася, пручалася і кричала. Та викрадач був сильнішим і тримав міцно.

— Назад! Стояти! — закричав мільйонер, чимдуж рвонувшись навперейми до машини.

Викрадач, уздрівши розгніваного дорослого чоловіка, сильніше притиснув полонянку. Мабуть, він застосував якійсь спеціальний прийомчик: дівчина раптово обм'якла, перестала борсатися, повисла в нього на руках. Молодик спритно заштовхав дівчину на заднє сидіння, так само спритно скочив за кермо. Коцюба навіть не біг — летів, і ось-ось мусив наблизитися до викрадача. Хлопці не встигали за ним і безнадійно відстали, їх уже перегнав банкірів охоронець, який на ходу виймав пістолет з-під піджака. І все ж викрадач мав невеличку перевагу в часі. Нею він скористався повною мірою.

Роман Коцюба не добіг до синьої «Шкоди» лише якихось десяти метрів, коли машина рвонула з місця, здійнявши куряву з прибережного — піску, і, не розбираючи дороги, помчала геть. Мільйонер на швидкості втратив рівновагу, впав на коліна, навіть проїхався ними по піску. Охоронець підняв руку з пістолетом догори, пальнув у повітря — бабах! На втікача це не подіяло.

— Назад! Швидко! — закричав Коцюба тепер уже охоронцеві, скочив на рівні ноги і помчав назад, туди, де на нього чекав вертоліт. Витягши вільною рукою з кишені піджака маленький передавач, охоронець на бігу заговорив у нього, уривчасто даючи розпорядження.

Денис і Максим, не змовляючись, побігли за ним і тепер уже старалися не відставати. В Черненка це виходило — спортсмен прекрасно бігав стометрівки і кроси. Білану доводилося важче: взявши надто різкий для себе старт, він почав задихатися. Липкий піт тік по всьому тілу, в очах темніло. Та він мужньо тримав темп і здивувався, коли зрозумів, що йому разом з усіма вдалося добігти до залізної бабки.

Лопаті вже крутилися. Охоронці скочили на борт, за ними застрибнув Коцюба, а за банкіром — Черненко. Пілот крикнув: «Куди!», та бос жестом дав зрозуміти — все в порядку. Навіть простягнув руку захеканому Максимові, допомагаючи залізти. Лопаті закрутилися сильніше. Вертоліт відірвався від землі, трошки завалився на бік, розвертаючись, і полетів у тому ж напрямку, куди тікала синя «Шкода».

Переслідувачі дуже швидко помітили втікача. Його машина виїхала на головну сільську вулицю і тепер мчала, гудком розлякуючи курей та людей з дороги, у напрямку траси. Коцюба щось прокричав пілоту, той кивнув і почав потроху знижуватися. Нарешті він вирівняв залізну бабку так, аби вона зависла просто над машиною. Дуже низько опускатися було не можна — запросто зачепить стовпи, не кажучи вже про дахи будинків. І все ж вертоліт тримався достатньо низько, аби втікач зрозумів — його спроби відірватися марні.

Не зрозумів. Промчавши до протилежної околиці села, викрадач скерував «Шкоду» на ґрунтову дорогу і спробував прорватися до лісосмуги, що маячила попереду. Зрозумівши його маневр, пілот пролетів трошки уперед, тоді розвернувся, дав над машиною величеньке коло, а тоді почав поволі спускатися ще нижче. Тепер уже — перед машиною, метрів за сто. Цим він давав зрозуміти — шлях відрізано, не втечеш.

І викрадач зрозумів це — знову вирулив на ґрунтову дорогу, повів машину просто до шосе. Та раптом, коли вертоліт знову завис над ним, зробив ще один хитрий маневр — вивернувши авто праворуч, помчав до лісосмуги. Поки вертоліт розвертався, втікач виграв кілька секунд, якими скористався несподіваним чином: різко загальмував. Максим і Денис навіть не встигли подумати про те, що зараз молодик вийде з піднятими догори руками, як задні дверцята відчинилися. З салону викотилася Клава. Не встигла вона звестися на ноги, як викрадач знову рвонув з місця.

— Сідай! Сідай! — закричав Коцюба.

— Втече ж, гадюка! — крикнув у відповідь пілот.

— Хай тікає! Сідай!

Хлопці зрозуміли — він відмовився від переслідування. Чого, власне, і домагався викрадач. Зрозумівши свій програш, він вирішив позбавитися полонянки. І все точно прорахував: вертоліт припинив гнатися за ним.

Пілот ще трошки покружляв над Клавою, шукаючи поруч більш-менш зручну для приземлення місцину. Охоронці з видимим жалем дивилися, як усе далі тікає викрадач. А Коцюба несподівано скуйовдив волосся спочатку на Максимовій, потім — на Денисовій голові.

Уже за кілька хвилин мільйонер притискав до грудей свою врятовану прийомну доньку.