Радій Радутний - Три тисячі смертей

"Рупор" перехоплював течію й скеровував струмінь води на пісок. Найманець зверху оглянув створену щойно конструкцію — одразу за скрученим листом, майже до самої поверхні піднімався каламутний струмінь.

"Мало хто бачив згори смерч, торнадо... та ще й штучний..." — подумав він із задоволенням, відплив трохи вище за течією, за півгодини впіймав з десяток раків й, про всяк випадок, заховав мішок зі здобиччю під берегом, на метровій глибині, та ще й прикрив очеретом.

Хто зна, чи можна тут раків ловити?

Земснаряд вибрав півметрову канаву, Юр переставив його на дно, але далі справа пішла повільніше — почався тугий, добре влежаний ґрунт. Найманець вилаявся й взявся розгортати його палицею — це допомогло, натомість гідрокостюм геть забруднився грязюкою, на зубах рипів пісок, а маска відчутно терла лоба — завдяки тому ж піску. За півгодини така робота йому достатньо набридла, ще за годину найманець вже нерозбірливо лаявся під водою — лайка бульбашками здіймалася до поверхні, репалася і розчинялася у небі.

Сонце покотилось до обрію, коли канава заглибилась на метр.

Останні півметра Юр гріб землю руками, не шкодуючи рукавичок. Чорні вихори танули за його спиною — важкий ґрунт осідав майже одразу, незважаючи на течію. Ще за годину зовсім стемніло і найманець злякався, що випадково зрушить трофей з місця й не помітить цього; він пошкодував за ліхтариком, ще раз вилаявся і відправився додому.

— Приходив дільничий міліціонер, — стривожено сповістила його господиня. — Казав, щоб ти завтра був удома й показав йому документи...

— Добре, — неуважно кивнув Дізфайндер. — Але завтра мені обов'язково хочеться потрапити у плавні... Якщо зайде, скажи, що післязавтра я точно буду.

"От сволота! Одного дня не дали... Зрештою, якщо це воно, то завтра вранці я той мотлох витягну, й до обіду зникну звідси... а якщо не воно?"

Тривожна думка не давала спати, він погладив рукою плече жінки на що вона вдячно притиснулась до нього.

"Це ж останній раз я з нею..." — майнула думка, і Юр опустив руку трохи нижче, погладив груди. Кінчики сосків враз затужавіли, жінка задихала частіше й уривчасто. Дізфайндер дражнив її довго, аж поки вона сама не накинулась на нього, як тигриця, всілася зверху, відкинула ковдру й вигнулась дугою. Такою сміливою вона ще ніколи не була, і Юр аж очі заплющив, уявивши, що коїться все це не зараз, а багато, багато-багато років тому.

Мабуть, жінка теж відчула якусь тривогу, бо після всього, вже безсило притискаючись до його грудей, раптом зітхнула й прошепотіла:

— Я пам'ятатиму тебе все життя...

— І я теж...

Юр усміхнувся й подумав, що у його випадку це зовсім не обов'язково означає "дуже довго".

У нього залишалось півтори тисячі доларів. Спочатку найманець розділив їх навпіл, потім подумав, відклав собі п'ятсот, а решту поклав під мішечок з борошном у кухні. Його кімнату могли обшукати, або ж навпаки, взагалі не зазирати до неї довгий час, а під борошном гроші знайдуться через день-два опісля його зникнення...

Непомітно спакувати всі речі виявилось чи не найважче: малий прокинувся рано й весь час крутився у кімнаті, розповідаючи щось своє. Юр слухав його неуважно, або й взагалі не слухав, але хлопчина на те не зважав, про щось розпитуючи. Юр відповідав, але мав слушну підозру, що не всі його репліки правильні і доречні.

Молоко цього ранку здавалося гарячим, а, може, це просто повітря вже дихало морозом.

Виявилось, що це й справді так — краями спокійних проток та ковбаньок вже біліли крижинки. Ще прозорі, тонесенькі. Юр здригнувся, згадавши, як мороз, хуртовина та сніг полонять цей край, і, щоб дістатися до води, потрібно довбати півметровий шар криги, а в ополонці парує чорна вода...

Знахідка виявилась шуканою капсулою, вкритою товстим шаром якоїсь слизоти. Дізфайндер мало не порізав руки до мертвих скойок. Колись стрімка і обтічна форма ледь вгадувалась під тією кіркою.

Ніж допомагав мало. Юр розлютився і шкрябонув щосили — зненацька у слабкому, вже зимовому світлі зблиснув сірий метал.

"Боже ж мій, — промайнуло у голові найманця. — Десятки років... На самому початку космічної ери ця штука відокремилась від супутника-шпигуна, помилившись на якийсь десяток хвилин!.. Отак завжди — помилишся у дрібниці і впадеш за тисячі кілометрів від мети. Справжня реліквія..."

Дізфайндер потрусив знахідку біля вуха — звісно, всередині булькала вода, й від тендітного шару фотоемульсії не залишилось й сліду, а, можливо, зігнили й самі плівки. На якусь мить Юр завагався: чи не залишити цю штуку собі, як сувенір... покинути цю роботу... оселитися десь в тихому місці, з хорошою, лагідною жінкою...