Радій Радутний - Три тисячі смертей

— Заховай, — поморщився Дізфайндер. — Спробуємо відбрехатись.

Американець знизав плечима, але зброю опустив.

"Опудало" недбало махнуло жезлом, Юр акуратно зупинив машину просто поруч з ВАІшником, прочинив двері — але не встиг і слова сказати, як військовий кинувся на землю і щось загорлав.

Автомат Піта запрацював першим, секундою пізніше став стріляти Ганс — обидва наосліп лупили по кущах. Юр пирхнув, не поспішаючи, витяг пістолет й два рази вистрелив у голову ВАІшника. Білий шолом розколовся, з темної тріщини потекла кров і щось схоже на рідкий розчин цементу. За мить стрілянина вщухла.

— Переодягнемося? — запропонував Калібр.

— Не варто, — Дізфайндер хряпнув дверцятами. — ВАІшникам на позиції нема чого робити.

— А до них?

— А до них — двадцять кілометрів, — посміхнувся Сапер. — Он, просто за отим пагорбом.

"Пагорб" здіймався над землею щонайменше на п'ятсот метрів.

Дорога проходила невеликою сідловиною, більше схожою на перевал, й звичайно, караул на тій щілині було вже попереджено. Стріляти почали ще до того, як побачили "Уазик". Юр витиснув гальма й прихилився.

— Йолопи, — знизав плечима американець. — Чому їх учили?

Спокійно, неначе на тренуванні, він викотився з машини, піймав на мушку один спалах, випустив коротку чергу, відкотився на кілька кроків й повторив усе з початку.

— Скільки їх там, не розбереш?

Калібр трохи підняв голову.

— Двоє або троє.

— Ну то поїхали.

Юр кивнув, посміхнувся й рвонув з місця так, наче за ним на танку гналися. Десь збоку запізніло затріщали черги, заблискотіли червоні спалахи й донеслись розпачливі крики.

— ...а може й більше, — закінчив Ганс.

Дорога закінчились раптово — просто посеред поля. Далі йшла ледь накатана колія, але американець застережливо підняв руку й присвітив ліхтариком попереду.

"Стой!" — безгучно волала табличка на колючому дроті. "Стреляют без предупреждения!".

— Брехня! — відрубав Дізфайндер. — А от міни — можуть бути.

Справді, трохи далі на стовпчиках, що підтримували дріт, цілими гронами рясніли ребристі темно-зелені циліндри.

— Дурниці, — сплюнув Пітер. — Хіба то міни... Сама імітація. Сапере!

Пес зраділо підскочив й запитально поглянув на людину.

— Тримай! — американець витяг зі свого схудлого наплічника величеньку коробку й тицьнув чотириногому напарникові в зуби.

— Повзи!

Собака зіщулився й слухняно рушив уперед — просто під колючим дротом.

— Ви б залягли, — порадив Піт. — Всяко буває.

Обидва найманці одночасно гепнулись на землю — як стояли.

Собака тим часом доповз до кабеля, що тягся до кожної міни, запитально оглянувся.

— Уперед! — вже голосніше гукнув хазяїн.

— А ти чого не заляжеш? — поцікавився Ганс, обережно піднявши голову.

— Іди до біса. Сапере, лежати!

Німець ображено пирхнув й знову притиснувся до свого виямку.

— Сапере, покинь! Сапере, до мене! Сапере, повзи!

Дізфайндер перекинувся на спину й уважно роздивлявся зоряне небо. "Яка дивна штука... — чомусь полізли в голову непрошені думки. — З точки зору он тієї блакитної зірки, вся наша метушня на цій порошинці не має ані найменшого значення. Коли світло від нашого сонця долине до неї, від усіх нас уже й пороху не залишиться..."

— Хлопці, принишкніть, — американець теж заліг, притис до себе собаку й тримав у руках невеликий, знайомий уже всім пульт. — І роти відкрийте!

Міни рвонули одночасно — Дізфайндер так ніколи й не взнав скільки ж разом. Вибух кожної був порівняно слабким, але всі разом вони струснули гору, наче невеликий землетрус. Хмара осколків тенором проспівала щось над головами, пошматувала траву й вщент порвала колючі дроти.

Піт підскочив й демонстративно поплескав у долоні — сам собі.

— Ну що?

— А я думав, ти їх розрядиш... — протяг Калібр. Він теж встав, обтрусився й кілька разів широко розкрив рота, приводячи до ладу барабанні перетинки.

— А я що зробив? — зареготав американець. — Просто є різні методи... Ну, досить балачок. Пішли?

— Пішли, — Дізфайндер кивнув. Вибух і для нього не минувся марно, але зоряне небо чомусь турбувало його значно більше. Особливо ота блакитна зірка.

Бігти довелось далеченько, а тут ще Сапер настромився лапою на уривок колючого дроту й шкутильгав, поскімлюючи на кожному кроці. Час від часу Піт стишував ходу й поглядав на крихітний кишеньковий дисплей. Що він там бачив — невідомо, й найманці просто бігли слідом, звертаючи то трохи ліворуч, то трохи праворуч, аж поки не вперлись у голу металеву сітку.