Радій Радутний - Три тисячі смертей

З вибитого вікна вискочив невисокий солдат у палаючій гімнастерці, покотився землею, збиваючи полум'я — Юр підняв автомат й зупинив його конвульсії.

— Щось підозріла пика, — пробурчав Дізфайндер. — На одного знайомого схожий.

— Ворога?

— Та ні.

Ще один утікач вихопився з вікна — на цей раз автомати найманців тріснули одночасно й голову солдата аж розірвало.

Дізфайндер стріпнув чуприною.

— Що? — глянув на нього американець.

— Та так, — поморщився той. — Глюки.

Постріли припинились.

— Пішли, — кивнув Юр. — Може там хтось залишився — особливо розумний. Гансе, дивись не торохни.

— О'кей, — у навушниках почувся короткий смішок.

Вони, почергово прикриваючи один одного, скочили у розбите вікно — й одразу розкотилися в різні боки, притислись до стін, поводячи автоматами, але виявилось, що в тому нема потреби. Двох чергових за великим пультом посікло осколками, ще один труп звісився з протилежного підвіконня — й все те було освітлене лише вогнищем з електростанції.

Утім, один вогник на пульті ще блимав — й Сапер недбало торохнув його прикладом.

— Дуже вдало, — прокоментував Дізфайндер. — Це був зв'язок Із казармою. Зараз би поговорили.

— Та й чорт з ним, — зморщився Пітер. — Іншим разом. Пішли, бо спекотно стає.

Вікна в казармі блимали мінливим червонуватим світлом. Юр спочатку подумав, що то відблиски пожежі, потім придивився й згадав про гасові лампи.

— Гасові? — Сапер мало не вдавився. — А про акумулятори тут щось чули?

— Отам твої акумулятори, — Юр недбало махнув рукою кудись за спину, американець машинально озирнувся — й, мало не осліпнувши від вогню, зрозумів.

— Гм. Розумно.

— Ти про акумулятори?

— Ні, про гасові лампи.

— Я дивуюся, де вони їх заправили. Раніше вони стояли сухі-сухісінькі, як іракські танки. Мабуть, тут світло вирубують тепер досить часто.

— Мабуть.

З казарми вискочив натовп — точніше спробував вискочити. Двері виявилися завузькими, й найманці, особливо не прицілюючись, загнали всіх уцілілих назад. Кілька солдатів залишились на бетоні.

— Оте вікно бачиш? — тицьнув пальцем Дізфайндер.

— Ну.

— Гранату докинеш?

— Ну.

— Ну то кидай. То кімната зберігання зброї.

— З вікном ?! — не повірив американець.

— Угу.

— Оце дають...

Він розмахнувся й пожбурив гранату просто у вказане вікно. Дзенькнуло скло. З отвору долинув багатоголосий зойк, потім гримнув вибух — й з вікна вихопилась хмарка диму й пилу.

З вікон першого поверху заторохтіли черги — стріляли наосліп. Сапер розмахнувся знову — й історія повторилась. Тепер лише одне вікно огризалось вогнем — стріляв хтось розумний — не професіонал, звичайно, але непогано, як на аматора. Давши чергу, невідомий захисник ховався під прикриття стіни, або й перекочувався до сусіднього вікна, й декілька куль свиснули над головами найманців.

— Піте!

— Чую...

Ще одна граната описала гарну, як у підручнику, дугу й зникла у розбитому вікні. Запала тиша. Гримнуло. Майже одночасно розчахнулось вікно з протилежного боку казарми, неясна постать викотилась у траву й розчинилася в темряві.

Піт рипнувся було за ноктовізором, але Дізфайндер махнув рукою й скривився:

— Облиш. Один утікач погоди не зробить.

Із хащів, в яких заховався солдат, раптом викотився собака, радісно підстрибнув — метри на півтора — й закрутив хвостом, що став схожим на вертоліт. Морда його була закривавлена.

— Порядок, — кивнув Піт. — Давайте ще вантажівку підпалимо...

Машина горіла весело і яскраво, Юр кілька разів з насолодою вдихнув гаряче повітря, ще раз озирнувся, наче запам'ятовуючи навколишній пейзаж, й нарешті, махнув рукою — мовляв, поїхали.

"Уазик" застрибав по бетонці, коли позаду блиснуло, наче в грозу, й розлігся гуркіт — та такий, що Сапер округлив очі й запитально поглянув на Дізфайндера.

— А я знаю? — знизав плечима той. — Хіба що соляра?

— Чи у підземній цистерні?

— У ній.

— А. Мабуть.

На них чекали.

Біля непоказного, навіть непомітного на перший погляд повороту стирчав, наче опудало посеред городу, ВАІшник [11] Військова автоінспекція. — у білому шоломі і в такій же білій портупеї. У світлі фар він здавався схожим на якийсь пам'ятник.

— У кущах машина! — насторожився Калібр, оглядаючи пейзажі у ноктовізор. — Двоє... ні, троє... з металом... схоже на автомати.

— А ти думав, тебе квітами зустрічатимуть? — пробурчав Піт, відтягнувши затвор.