Ростистав Самбук - Марафон завдовжки в тиждень

Отже, шпигун вистрибнув…

Бобрьонок також подумав, що Гаркуша вирішив покінчити з життям. Але на дні кам'яного колодязя не побачив тіла, проте око одразу зачепилося за карниз, зовсім непомітний знизу, і майор збагнув, як саме вдалося врятуватися шпигунові. Он віконечко на даху сусіднього будинку вибите, однак ще не все втрачене.

Майор відсахнувся від вікна, наскочив на Толкунова й кинувся до виходу. Вони разом ледь не скотилися по сходах з п'ятого поверху, оббігли будинок, бічним завулком і вискочили на паралельну вулицю.

Перший дім від рогу, брама, звичайно, не замкнута, і Бобрьонок, знаючи, що вони запізнилися, все ж югнув до неї.

По сходах, тримаючись за бильця, спускалася бабуся вона спускалася повільно, попередньо намацуючи сходинку, буцім та могла вислизнути з-під ноги, Бобрьонок загородив їй шлях і запитав, задихнувшись:

– Нік-кого не бачили? Тут щойно н-не бачили? Військового? – він з силою вдихнув у себе повітря і нетерпляче стукнув ногою.

– Бачила…

– Кого? – мало не закричав Бобрьонок.

– Якийсь військовий збігав. Я й подумала – з горища, бо на четвертому мешкаю, я виходила з помешкання, а він стрибає по сходах.

Бобрьонок швидко прикинув, що бабці з її методом пересування, аби спуститися з четвертого поверху, знадобилося хвилини три- чотири, отже, шпигун устиг випередити їх найбільше хвилин на п'ять…

А Толкунов уже сідав до «віліса», який ревів мотором попід брамою. Майор стрибнув до машини вже на ходу, «віліс» заметляв по вузьких вулицях, а Толкунов поклав Бобрьонку руку на плече й мовив:

– Там, у квартирі Ященко, в передпокої лишилися його шинеля й кашкет…

– Без кашкета?.. – зрадів Бобрьонок.

– Отож…

Бобрьонок подумав: без кашкета кожен військовий викликатиме підозру, патруль обов'язково затримає його, а перехожий мусить запам'ятати.

Вони обстежили бічні вулиці, розпитуючії людей, але ніхто не навів їх на слід Гаркуші – шпигун наче у воду провалився.

Хвилин через п'ять, упевнившись, що Гаркуші їм уже не наздогнати, Бобрьонок наказав зупинитися біля відчиненого магазину. Запитавши в продавця, чи є телефон, посунув до пїдсобки. Попросив залишити приміщення і набрав номер. Почувши знайомий голос, все ж уточнив:

– Юрко? Чудово, ти чуєш, хто це? Так, Бобрьонок, слухай мене уважно. Мабуть, скоро до тебе завітає майор. Ні, ти його не знаєш, слухай не перебиваючи, бо дорога кожна хвилина. Цей майор може прийти з хвилини на хвилину. Розсунь зараз фіранки на вікні, що виходить на вулицю. Ми будемо біля твого дому хвилин через вісім. Якщо за цей час майор не з'явиться, зсунеш фіранки. Ключ від квартири поклади під килимок біля дверей навпроти. Точно, там мешкає ця стара карга. Все. Ти мене зрозумів? Чекай, ні в чому не переч тому майорові, виконуй всі його накази, лягай на підлогу чи заховайся, коли ми увірвемось до квартири. Все.

– Ти вважаєш?.. – нетерпляче видихнув йому у вухо Толкунов, та Бобрьонок лише відмахнувся. Набрав телефон Карого й коротко доповів про події. Попросив оточити квартал, де стояв будинок Сороки.

Полковник не став вичитувати їм за те, що випустили Гаркушу, лише запитав:

– Гадаєш, шпигун подасться до Сороки?

– Він без кашкета. І мусить розуміти, що ми зараз прочісуватимемо все місто.

– Ну, кашкет він може дістати.

– Не так просто.

– Згоден, не просто.

– А до Сорочиного дому йому хвилин двадцять ходу. Минуло ж, – зиркнув на годинник, – п'ятнадцять, ми з Толкуновим рвемо туди.

Вони з капітаном вискочили з магазину, й «віліс» помчав до вулиці Зеленої. Ось і Сорочин будинок – другий від рогу. Розшукувачі лишили машину у завулку поблизу вулиці Кохановського й рушили далі пішки.

Діставшись рогу, Бобрьонок жестом зупинив Толкунова й визирнув обережно. Другий поверх, четверте вікно скраю. Фіранки розсунуті, а після його телефонної розмови із Штунем минуло дев'ять хвилин. Отже, Гаркуша тут.

– Ну? – запитав нетерпляче Толкунов.

Бобрьонок озирнувся і посміхнувся так, що слова були зайвими.

– Як діятимемо? – поцікавився капітан. Бобрьонок подумав і наказав:

– Лишаєшся, тут. Спостерігатимеш за брамою, якщо Гаркуша вийде, діятимеш згідна обставин. А я обійду будинок з того завулка, – сказав. – Шпигун не повинен побачити нас з вікна. Коли перейду на той бік, подам тобі знак. Йтимеш за мною. Не барись.

Через п'ять-шість хвилин вони стояли попід Сорочиним будинком. Переклавши пістолети до кишень, рушили до брами, притискаючись до стіни, з другого поверху їх не могли побачити.