Ростистав Самбук - Марафон завдовжки в тиждень

– То заходьте.

– Чоловіка маєш?

– А їх зараз трое на все село. Крім старих та хлопчаків.

– Твій в армії?

– Мобілізували.

– А може, в бандерах?

– Упаси боже! – перехрестилася.

– Де ж тебе знайти?

– Від сільради третя хата. До лісу, – уточнила, – Зосю попитаєте.

Вдалий ранок, – вирішив Федір, уже дві нові адреси: кондукторка й пишнотіла Зося, щось у цьому є, і коли б не клята рація з Гаркушею, можна було б і порозкошувати. А може, отак відразу й плюнути на шефа, на рацію, шифровки? Без грошей і надійних документів – одразу осмикнув себе. Ну, день-два можна прокатуватися в Зосиному ліжку, а далі? Прийде голова сільради, почне розпитувати, що й для чого, звідки? Час воєнний, кожен чоловік робить свою справу, до чогось приліплений, і в жіноче ліжко можна потрапити лише між ділом… Як він у Львові до Людчиного.

Федір непомітно просунув долоню під лікоть молодиці – пишна, але тіло туге й гаряче, гріх відмовлятися. Пообіцяв:

– Я завтра зазирну.

– Приходь.

– Вареників наготуєш? Зося посміхнулася:

– Та й до вареників знайдеться.

Федір перехопив несхвальні погляди жінок навпроти і про всяк випадок витягнув руку з-під Зосиного ліктя. Справді, розслинявився, як хлопчисько, немов їде у вагоні приміського поїзда не досвідчений агент розвідки Василь Зубенко, а звичайний піхотний лейтенант Федір Гріш, відряджений командуванням до Львова. Згадав застереження інструкторів «Цепеліну»: не розслаблятися, частіше дивитися на себе збоку.

А якщо справді глянути збоку? Сопливий лейтенантик залицяється до молодиці в поїзді. Жінки-лісоруби, звичайно, запам'ятають і його, і молодицю. Певно, почули, що вона з Заліщиків. Правда, нічого страшного, однак в поїзді може бути комендантський патруль, хтось поскаржиться, почнуть прискіпуватися, перевіряти документи. А це Федорові явно ні до чого.

І Федір з полегшенням поступився місцем худорлявій жінці, що поверталася з туалету.

Поїзд уже підходив до потрібного роз'їзду, і Федір почав пробиратися до виходу. Спочатку мав намір зістрибнути за кілометр- півтора до полустанка, але поїзд тут ішов під ухил, набрав швидкість, і Федір вирішив не ризикувати. Тим більше, що на роз'їзді виходять жінки-лісоруби, і в цьому тирлуванні він зможе легко загубитися.

Поїзд зупинився, і жінки, сміючись і галасуючи, почали звільняти вагон. Федір стояв біля вікна спиною до них, удаючи цілковиту байдужість, дочекався, поки остання жінка полишила вагон, і, побачивши, що в тамбурі порожньо, відчинив двері з протилежного боку і вискочив у вузький проміжок між приміським поїздом і товарняком, що чекав на роз'їзді своєї черги. Тут було порожньо, тільки десь далеко, в кінці состава, майоріла постать у залізничному кашкеті – Федір пірнув під товарний вагон і пішов назад, до стрілки, яку щойно проскочили. Обігнув товарняк саме тоді, коли приміський вже рушив, – тут, біля стрілки, одразу за залізничним насипом починалися чагарники, і Федір заховався в них. Постояв трохи, роззираючись, та не помітив нічого підозрілого. Жінки з сокирами та пилами талували пристанційну жорству, і бригадир щось пояснював їм. До стрілки простував залізничник з маслянкою в правиці. З паровоза, що пахкотів на чолі товарняка, визирав машиніст – звичайне, буденне життя полустанка, що не віщувало нічого тривожного.

Бобрьонок одразу впізнав учорашнього агента в лейтенанті, одягненому в пошарпану шинелю і міцні ялові чоботи. Точно такий, як змалював Толкунов: трохи вищий середнього зросту, у вигорілому кашкеті, білявий, обличчя видовжене, ніс кирпатий, ямочка на підборідді. І ходить, як казав Толкунов, наче трохи підтанцьовуючи.

Майор дочекався, поки білявий лейтенант сів у приміський поїзд до Стрия, і піднявся до сусіднього вагона. Коли поїзд рушив, перейшов тамбур і зазирнув до наступного вагона, але білявого лейтенанта там не побачив. Не подивувався, зрештою, той діяв за правилами: сів до одного вагона, проте одразу перейшов до іншого, така вже звичка в шпигунів та диверсантів – про всяк випадок перевірити, чи не підчепив «хвоста».

Лейтенант сидів аж у третьому вагоні. Примостився біля худорлявої жовтолицьої жінки й дивився у вікно, спостерігаючи навколишні пейзажі.

Бобрьонок не зайшов до вагона – цей лейтенант тепер нікуди не дінеться, принаймні до заліщицького роз'їзду, ї майор зайняв місце поруч свого помічника лейтенант Щеглова: той сам напросився взяти участь у затриманні ворожого агента, який вчора так вдало вислизнув з їхньої «мишоловки».