Ростистав Самбук - Марафон завдовжки в тиждень

Толкунов відступив до кімнати. Цей сусідів учинок не те що збентежив, уразив його. Капітан знав, що деяким жінкам цілують руки, читав або чув про це, але сам ніколи не бачив і в глибині душі вважав цей акт не те що безглуздим, протиприродним: руки жінкам цілували поміщики та буржуї, ну й нехай цілують, за цю та багато інших провинностей буржуїв знищено, нарешті жінки одержали права нарівні з чоловіками, – то для чого ж цілувати їм руку.

А може, цей сусід з недобитих?

Толкунов пильно зиркнув на нього, здається, ні, та й пані Марія казала, працює слюсарем на заводі, тобто свій чоловік, трудівник і робітничий клас, – чому ж панські звички? І кому цілує руку?

Своїй соратниці по класу, хоч і називають її панею Марією, але ж звичайна робітниця і завтра піде до фабричного цеху?

Толкунов обережно відступив до кімнати, побачене засмутило його, й захотілося усамітнитися, та господиня затримала капітана.

– Мій сусід питає, – мовила, – чи не потребують пани офіціри грибів? Родичі приїхали з села й привезли маслюків, продають недорого, й можна було б насмажити.

– Давайте ваші гриби! – відповів Толкунов різкувато. Сусід грюкнув дверима, і лише тепер пані Марія побачила зміни в зовнішньому вигляді Толкунова.

– Пан капітан сьогодні такий елегантський, – вигукнула схвально, – що в пана можна закохатися!

Нараз Толкунов почав червоніти. Відчув, як спочатку почервоніла в нього шия, потім щоки й навіть чоло.

– Вважаєте? – запитав і раптом чомусь хихотнув, тонко й зовсім не по-чоловічому.

– Чому ж ні? – пані Марія зміряла капітана оцінюючим поглядом. – Такий файний одяг, і пан вигльонда зовсім по-іншому.

– У нас сьогодні… – зробив незграбну спробу виправдатися Толкунов, та не знайшов, на що послатися, і невизначено покрутив у повітрі рукою, – Справи…

Пані Марія не була настирною, вона розуміла межі дозволеної фамільярності, тому й погодилася одразу:

– Звичайно, військові справи секретні… – Зробила втаємничене обличчя. – Але ж пани офіціри, можег знайдуть час? Я зготую гриби з картоплею, прощу зважити на це… – Мовила так, наче торкалася військової таємниці, немов дізналася про щодь конфіденціальне, очі в неї справді горіли цікавістю, темні, зволожені, гарні очі, – Толкунову раптом підступив до горла клубок, хотів сказати, що йому подобаються і очі пані Марії, і її зачіска, і рожеві губи, взагалі все в ній, але відступив до своєї кімнати й пробелькотів збентежено:

– Зважимо, звичайно, зважимо й постараємося прийти, шановна пані…

З ванної вийшов Бобрьонок.

– Я щось чув про гриби, – сказав, усміхаючись плотолюбно. – Чи просто видалося?

– Ні, – заперечила господиня, – сьогодні на обід будуть гриби з картоплею, – справжні маслюки, і я запрошую вас.

Вобрьонок, звичайно, не знав, куди закине їх доля не тільки в обідній час, а навіть через годину, проте погодився з ентузіазмом.

– Чудово!

– Ловлю вас на слові.

Тепер майор почав шукати лазівку для відступу:

– Спробуємо знайти час.

– Ніяких справ – обов'язково! – Як мало не кожна жінка, пані Марія була надто категоричною в своїх бажаннях і вимогах.

– Прийдемо, – пообіцяв нараз Толкунов.

– Якщо вже пан капітан вирішив… – рвучко обернулася до нього господиня.

– Чому «якщо»? – трохи образився Толкунов.

– Бо ви – уособлення акуратності.

Бобрьонок побачив, як задоволена посмішка майнула капітановим обличчям, і піддав жару:

– Капітан узагалі уособлення всіх чеснот.

– Ну, кинь, – заперечив Толкунов.

Але якийсь біс уже вселився в Бобрьонка. Вів далі твердо, наче писав характеристику:

– Капітан Толкунов – найхоробріша в світі людина, в цьому я абсолютно переконаний. Знаєте, скільки в нього орденів? Шість, я вже не рахую медалі, пані Маріє, от що таке капітан Толкунов.,

– Я завжди знала, що пан капітан,-господиня зро-. била великі очі, – дуже гарний.

Бобрьонок усміхнувся, але ледь помітно: отакої, вони знайомі третій день, а пані Марія вже «завжди знала»…

Да таке здатні тільки жінки, більше того, вони щиро вірять у мовлене, що ж, може, це й правильно. Принаймні. Толкунову сподобалась господинина рішучість: он як посвітлішав в обличчі…

Знову подзвонили – сусід приніс гриби, і пані Марія повела його на кухню.

Толкунов незлобливо штовхнув Бобрьонка в бік.

– Для чого ти? – запитав.

– Що?

– Про дуже гарного?

– А я переконаний в цьому.

– Щось раніше не помічав.

– Ти взагалі багато чого не помічаєш.