Андрій Кокотюха - Останній раз

Напередодні пішов дощ, освіживши стомлене спекою місто. Віта цілий день валялася на канапі і дивилася у перервах між сном телевізор. Дощ заколисував, і Віта чесно призналася собі, що проспала більшу частину дня із величезною насолодою. Нарешті стабільність вимальовується. Антон буде задоволений. Обидвоє продавців домовилися прийти у вівторок, угода, попередила маклер Аліна, складна, займе багато часу, тому продаж власної квартири вони запланували на середу. Власники особняка вже спакували меблі і звільнять приміщення протягом тижня, із перевезенням все домовлено. Власники євпаторійської квартири теж просять тиждень, та головне — особняк. Свою квартиру Віта запропонувала продати разом із меблями — валандатися ще... Антон погодився, покупці погодилися охоче. Є зараз люди із грошима, що б там не казали! Залишається ще збути однокімнатний «офіс» — і прощавай, столице, пишіть листи!

У суботу вона піднялася рано. Поїзд прибував о сьомій з копійками ранку, і вона, квапливо випивши кави, поспішила до машини, позираючи на годинник. Як правило, вони заганяли «БМВ» у гараж, котрий придбали при нагоді неподалік, але цього разу Віті було просто ліньки, все одно з машиною нічого не станеться, охоронна система спрацює в разі чого. А система в них ой люто реве, одного разу п’яниця перелякався. Повертався додому і, як то буває, рівновагу втратив, сперся на «БМВ», щоб не впасти у листопадову грязюку. Сигналізація заревла так, що чолов’яга з переляку шубовснувся-таки у калюжу. Віті було чого квапитися — як не старалася, а все ж таки запізнювалася до поїзда. Тому особливо не роззиралася, і те, що вона помітила «вольво» на «хвості», можна вважати випадковістю. Вона, в усякому разі, спеціально не перевіряла, логічно розміркувавши, що в тому новому житті, яке вони з Антоном почали майже місяць тому, їм нема чого шукати за собою стеження. Вранці машин їздило порівняно небагато, і навіть попри це Віта звернула увагу на «вольво», що причепилася ззаду, лише з третього разу.

Спочатку вона не повірила і порушила правила, розвернувшись у неналежному місці під знаком. За кермом «вольво», як виявилося, сидів такий же потенційний порушник. Потім вона скинула швидкість, дозволивши обігнати себе кільком машинам, що йшли услід за «вольво». Водій «вольво» теж пропустив усіх поперед себе. Розуміючи, що ганебно запізнюється, Віта все ж таки, виїхавши на Хрещатик, не поїхала у бік Бессарабки, щоб через площу Льва Толстого вирулити короткою дорогою до вокзалу, а повернула на Печерськ, роблячи тим самим зовсім нелогічний гак. «Вольво» не відставав, причепився міцно, мов реп’ях до собачого хвоста.

Віта спохмурніла. Зараз слід відповісти на кілька питань. Що це означає? Хто за кермом «вольво»? Де вони причепилися? Як давно вони її пасуть? Як вони вирахували її? Якщо пасуть давно — чому досі не виявили себе? І що робити тепер? Адже вона приведе їх до Антона...

Спокійно. Не треба панікувати. Може, помилка? Перестань, дурна, які в біса помилки! Ти їм потрібна, красуне. Роззява! Коли вперше замаячила «вольвочка» у дзеркальці? Здається... ага, в районі Куренівки. По дорозі просто так причепитися не могли, отже, ведуть від самого будинку, не випадково. Ясно, сама десь прокололася, дурепа. Розслабилася, зраділа! Так, досить. Вона машинально стежила за дорогою, крутила бублика і спрямовувала машину, куди треба. Думки Віти були в цей час далеко. Отже, напросився висновок: квартиру засвічено, і повертатися туди не можна. Раз. Вона просто зобов’язана зустріти Антона і попередити його. Два. Навіть якщо вона його не зустріне і поведе переслідувачів за собою, Антон зниже плечима і попхається з вокзалу додому, де точно залишилася засідка, а їм цього й треба. Вдвох вони щось придумають. А потім відірвуться від «хвоста». Будь-яким способом. Три. Вже потім, у спокійній обстановці, знайдуться відповіді на всі запитання... Тільки — чи буде вона, спокійна ця обстановка?

Коли вона приїхала на вокзал, у голові її чітко визрів план дій, у всякому разі, на найближчі двадцять-тридцять хвилин. Той факт, чи з’ясували її переслідувачі, що вони помічені й розсекречені, ніякої ролі в її плані не грав. Звичайно, вона намагалася перевіряти елегантно, і, здається, їй це вдалося, шарпанини з її боку вони, здається, не відчули. В усякому разі, «вольво» спинився не відразу за «БМВ», а там, де парковку, в принципі, було заборонено більше, ніж на п’ять хвилин, але Віта не мала сумніву, що стражеві порядку закриють і рота, й очі. Вони не мають наміру робити щось більше, вони просто ведуть стеження, вирішила Віта. Поки що. Подивимось.