Андрій Кокотюха - Останній раз

Пресі вся ця історія набридне вже післязавтра, бо обов’язково якийсь черговий маньяк поріже бритвою якусь чергову жертву. Добре, — Селіді ляпнув рукою по столу. — Повторюю, я дотримався ваших порад. А тепер хочу знати, хто ви і якого дідька вам треба. Я маю на це право?

— Для цього я тут, містере Селіді. Дозволите закурити? — він кивнув, і Віта витягла з кишені ділового піджака пачку «Честерфілд». — Нас двоє, — вона клацнула запальничкою, затягнулася. — Ми найняті одним вашим старим знайомим, щоб убити вас.

Вона вимовила так просто і невимушено, що до Селіді не відразу дійшов смисл сказаного.

— Е-е... Прямо тут?.. Зараз? — він не приховував власної розгубленості.

— Заспокойтеся. Будь-кого можна вбити, якщо дуже того захотіти. Місце й час значення не мають. Я назву прізвище замовника, і питання «за що?» зніметься, гадаю, автоматично. Круглий. Малахов.

— Так, — Селіді знову ляснув долонею по столу. — Так, — знову пауза — Так, ви праві. Причини мені зрозумілі. Ви ж знаєте, що вже була одна спроба?

— Так, історія давня. Ми могли відмовитися від роботи, але Малахов винайняв би інших, менш принципових. А нам потрібні гроші.

— Навіть так, принципових...

— Уявіть собі. Ми вбивали за гроші, але ви — не наш клієнт. Можете думати про нас все що завгодно, але взагалі нас більше цікавить Малахов і йому подібні, хай вони гризуть одне одного. Зграя собак, — Віта розчавила недопалок у попільниці, котру люб’язно підсунув господар кабінету. — І ми зрозуміли, що можемо вам допомогти.

— «Ми», «ми»... Другий, як я розумію, чоловік.

— Так, мій партнер... І чоловік теж, — вона не знала, для чого це ляпнула, може, похвалитися захотілося, всяка щаслива у шлюбі жінка охоче рекламує свого чоловіка. — І у нас є план. Як нам здається, єдино правильний.

— А викрадення Лідії тут до чого?

— Не кваптеся, ви зараз зрозумієте. Це — важлива частка нашого плану, — Віта закинула ногу за ногу, вмощуючись зручніше, незвичний костюм ділової жінки все ж таки змушував її почуватися скуто. — Я буду говорити, а ви по ходу можете перебивати, але я б просила дослухати до кінця терпляче, щоб проаналізувати ситуацію в цілому. А ситуація така: у вас нема іншого виходу, крім як дозволити себе вбити.

— Гм, приваблива перспектива...

— Вам не дадуть спокою. Один замах, другий... Рано чи пізно, давайте будемо реалістами, Малахов чи хтось інший, кому ви заважаєте, до вас доберуться. Навіть якщо ви оточите себе мало не президентською охороною. Це ж не життя, містере Селіді. Нормально працювати ви теж не зможете. Тому логічний висновок — піти на спокій. А щоб вам справді цей спокій дали — треба викреслити себе зі списку живих. Ми допоможемо вам інсценувати власну смерть так, що всі в це повірять. Головне — вороги забудуть про вас, а ви почнете нове життя, — Віта замовкла і очікувально подивилася на співбесідника.

— Цікаво, — ввічливо промовив Селіді. — І як ви це собі уявляєте?

— Деталі обумовимо пізніше. Тепер — про викрадення вашої доньки. По-перше, через її посередництво ми вирішили зв’язатися з вами. Говорити чи хоча б попередити вас по телефону ми не ризикнули. Нема ґарантій, що у ваших телефонів нема додаткових вух, мафія багато чого може. Крім того, відпустивши Лідію і не завдавши їй ніякої шкоди, ми планували зайвий раз підтвердити наші дружні наміри. Та основна мета операції «Викрадення" досягнута — про неї вже третю добу трубить преса, поліція шукає злочинців, хоча мотиви й не зрозумілі. Цю акцію цілком справедливо ставлять у ряд замахів на ваше життя. Тому, якщо ви зникнете, залишивши записку, що справжні наміри злочинців від усіх приховали, що справа стосується вас особисто, що донька передала вам усно конкретні умови і пропозиції викрадачів, що вам необхідно зустрітися з ними для ведення переговорів і що ви можете не повернутися живим, вам повірять. Поліція, а за нею й преса, проковтнуть це. Дружина й донька не будуть уникати контактів з мас-медіа, навпаки, нехай продовжуються найнеймовірніші версії й плітки. Так з’явиться ваша димова завіса. Потім виникнуть докази вашої «трагічної загибелі» від рук мафії. А у вас тим часом буде нове ім’я і, бажано — нова зовнішність. Думаю, це ви зможете влаштувати. — Віта перевела подих, закурила. Селіді мовчав, вона заговорила знову: — Далі я не знаю, не розбираюся у вашому бізнесі, у всій системі... Та у вас поки що є час, аби обумовити з дружиною процес передачі всіх справ фірми. Смерть президента нікого не повинна застати зненацька. Звичайно, дружина й донька будуть у курсі всього плану і зіграють розгубленість, але місіс Селіді повинна впевнено підхопити естафетну паличку керівництва всією фірмою...