Ігор Росоховатський: Ще один чудій

Він знову кивнув ствердно.

— Саме цими проблемами займається наш інститут, ми з вами. Ще кивок.

— Ага, зволите підтверджувати? Ви все це знаєте? І водночас ви, кого ми вважаємо за одного з найнадійніших бійців лісового фронту, ганебно дезертируєте з бойовиська в царину туманної фантастики. Ще б пак, там легше і не така відповідальність. Там нема планів і стислих термінів. Там тільки марні дискусії, що приваблюють нервових молодичок та неуків. Вони слухатимуть вас із роззявленими ротами, як пророка. Це вам імпонує?

Він спробував оборонятися:

— Але є частина спостережень, яких не можна пояснити ні брехнею, ні оптичним обманом, ні природними явищами.

— Який відсоток це становить? — ядуче поцікавився я.

— Невеликий… ну, зовсім невеликий… Але є все-таки!..

І я зрозумів, що одним словом його не проймеш.

Мій заступник підказав мені «хід королевою». Ми побалакали з нареченою Кагарлицького Тетянкою, яскраво змалювали їй перспективи Михайлового зростання на науковому полі й пов'язані з цим основи майбутнього родинного добробуту, якщо тільки він буде серйозно трудитися, викине з голови «тарілки» й візьметься за справу.

Тетянка розмовляла з Михайлом, внаслідок того вони посварилися і тижня півтора не розмовляли одне з одним.

Потім ми вдалися до звичайного «ходу конем»: накреслили терміни захисту його дисертації, пришвидшили темпи робіт його лабораторії, дали їй відповідальне завдання.

Не допомогло.

Далі був «шах». Я позбавив його премії й чергової поїздки на симпозіум. Він зніс це зі стоїчною покірністю. Навіть сказав мені, вперши кудись невидющий погляд: