Олег Чорногуз - Книга веселих порад

Після цього кілька разів ляснула його тим капелюхом по пиці, а тоді вийшла на балкон, викинула й крикнула:

— Ось твій капелюх! Бачив?..

А касиру цього й треба було. Отака молодиця — перейшла вбрід річку й ніг не замочила. Чоловік потім ще й вибачення просив. Оце хлопці працюють! Одній тобі повезло. А ти ще думаєш, що я ні риба, ні оселедець.

Останні слова слід говорити з образою. Щоб жінці здавалося, що у вас ось-ось забринять сльози в голосі. Хай вона дивиться на вас і думає: «Господи! Якщо на світі є сорок святих, то мій — сорок перший!»

— Або візьми цього пройду — нашого завідувача складу. Оце мужчина так мужчина! За ним усі жінки вмирають. Є в нього одна коханка. Він називає її Аврора — ранкова зоря. Так ти знаєш, що ця Аврора придумала? Придумала зустрічатися вранці, коли її чоловік ще спить. Бере сумку, ніби поспішає на базар, і ще тепла біжить до завскладу — старого холостяка… Той їй накладе в сумочку, що треба, й вона повертається додому весела, життєрадісна. Чоловік тільки потягається в ліжку, а Аврора вже яйця смажить — чоловікові сніданок готує. Ще й пісні наспівує.

Тут я повинен застерегти читачів. Будете розповідати — не передавайте куті маку. Бо якщо вже надто захопитеся цими розповідями, то можете роз'ятрити жіночу уяву, яка після одруження, як правило, засинає. Роз'ятрите — тоді не зупините. Жінці знову почнуть ввижатися липневі ночі, прогулянки на човні, багаття на березі, картопля печена й любов. А це небезпечно. Бо одного дня ви можете повернутися з роботи додому, щоб розповісти дружині нову пригоду, яка трапилася з вашим найближчим другом, і помітите на столі записку такого змісту: «Любий! Не ображайся. Ти так чудесно розповідав про завскладом, що я не витримала й пішла до нього. Назавжди. Прощай». То так і знайте: десь у своїх розповідях таки передали куті маку.

Кожна відпустка, як правило, починається з отаких балачок:

— Де ви думаєте відпочивати?

— Та-а! Багато думали і нарешті вирішили поїхати…

— Куди?

Це «куди» ваш знайомий вимовляє так, ніби туди, куди збираєтесь їхати ви, посилають його.

— Та в Ялту, — відповідаєте голосом приреченого до страти.

— Я так і знав…

До речі, ваш знайомий завжди знає, куди ви збираєтесь їхати, але все одно питає: «Так де ви надумали відпочивати?» І якщо ви підтвердите його здогадку, не забариться сказати: «Я так і думав, що ви поїдете саме туди. Вже взяли путівки?»

— Та ні… Тільки плануємо…

— Фу-у! — сідає несподівано він на лавочку. — Слава богу! А я вже думав: плакали ваші грошики. Ну, не відчаюйтесь. Ще не все втрачено, — заспокоює він вас, хоча ви, здається, менше хвилюєтесь, ніж він.

Знайомий витирає піт із чола, а ви стоїте ні в сих ні в тих і зі співчуттям дивитесь на його спітнілу лисину.

— А я гадав, що вже все. Нічим не зможу вам зарадити. Дайте хвильку передихнути. Фу-у! Ну й спека! Пече, як сказилося. Значить, зібралися в Ялту? Ви, до речі, в Ялті коли-небудь були?..

— Ні. Вперше. От саме тому…

— Ну, я так і знав. Я так і думав. Тому я вас і запитую: якщо ви там ніколи не були, так чого ж ви туди їдете? Чого?.. Подивитесь на Сімеїз чи Горобине гніздо? Що ви там не бачили? Вам що, тут мало тих горобиних гнізд?..

— Здається, Ластів'їне, — поправляєте ви.

— А яка різниця — ластів'їне чи горобине? Вам що, не все одно? Від того не погладшаєте й пузце не спаде. Найстрашніше, що там задрипаний, пробачте на слові, пляж: чайці ніде сісти. Чи ви не бачили ніколи ялтинських черг у їдальнях? Чи приїжджих пошляків, що розповідають сороміцькі анекдоти з бородами? А чи знаєте ви, що в Ялту щоліта збирається сама шантрапа, навіть одеська: картярі, аферисти, жулики, студенти й дегустатори. Ви це знаєте чи ні?.. Не знаєте?.. А я знаю. Бо я в Ялті бував. І не раз! А ви кажете — Сімеїз. Ви хоч знаєте, що таке Сімеїз? Сімеїз у перекладі на українську мову означає червоний камінь. От ради чого варто поїхати в Ялту, то це ради того червоного каменя. Так ялтинське вино називається. Вина там чудесні, але море… Ви бачили коли-небудь ялтинське море чи ялтинський пляж?

— Ні разу.

— Такчого ж ви туди їдете? Хто вам порадив? Покажіть мені його, нехай я при вас заплюю його безсоромні очі. Дайте мені його сюди, я йому покажу Ялту і Сімеїз… У вас що, дають дві тарифні відпустки на рік чи завелися зайві гроші? Якщо зайві, позичте мені… Фу-у! Ну й народ! Вік живи, вік учи, а він все одно в Ялту їде… А на Кавказі ви були?

— Та, крім України, я ніде не був…