Хвильовий Микола - Камо грядеши

— «Сатана в бочці» з гопаківсько-шароваристої «просвіти» вилазить зі свого традиційного кубла і хмарою суне на город. Буде великою помилкою гадати, що це «підвівся чорнозем», — той митець, до якого Тичина «посилав свої нерви». Безграмотне міщанство — от хто. Це саме та «рідненька «Просвіта» в вишиваній сорочці і з задрипанським світоглядом, що в свій час була ідеологом куркульні. Тепер, в силу своєї безпринципності, загубивши до того під собою ґрунт та намацавши несподівані для себе можливості (прискорена українізація), вона робиться «червоною» і йде «селозувати» (певніш — профанувати) міську пролетарську культуру.

От що треба завжди пам’ятати «молоді», ї тоді між нами не буде розходжень.

За доказ актуальності наших засад візьмімо дальші рядки даного листа.

Перш за все, дозвольте ще раз запевнити «молодь», що ми, «олімпійці», ніколи не 6ули патріотами «Гарту». Бо й справді: не «крокодилячу воду» ми пролили б на якийсь новий талановитий твір когось із «молоді», а висловлюючись трохи сентиментально — щирі й гарячі сльози радості оросили б його.

Тому-то й просимо ми не шукати задньої мислі, бо справа зовсім не в «Гарті», а в одному з «енків», що являється на сьогодні одним із авангардних бійців стривоженої «Просвіти». Послухайте, як він «плутає» «молодь» і розпалює пристрасті:

— «Представники «Плугу» й «Гарту» розійшлися в поглядах, а це розходження, звичайно, випливало з самої різниці обох організацій, головним чином ідеологічної платформи» (Журнал «Знання»).

Чуєте? До цього часу ми гадали, що «Плуг» і «Гарт» різняться між собою територіями впливу, а за «енком» виходить «зовсім навпаки»: головна різниця — це ідеологія. Другими словами, коли «Гарт» узяв за свою ідеологію постулати компанії, то «Плуг» — за «енком» — очевидно, має на увазі «просвітянську» ідеологію. Гадаємо, що це зовсім не так і напевне не так для тієї частини «Плугу», що зветься «молоддю», і для тієї, що має партквитки.

Навіщо ж це «енко» так набріхує на свою організацію? Читайте далі — і зрозумієте його:

— «Злиття «Плугу» з «Молотом» або «Гартом» чи якою іншою із пролетарських організацій буде помилкою, скривленням ленінської лінії, як аналогічно дуже хибним було б злиття, припустім, комнезамів з профспілками».

От бачите, навіщо: «він страшенно боїться злиття «Плугу» з «Гартом» («Молот» тут для красного слівця, бо це як всім відомо, — так би мовити, колоніальне володіння «енків»). Так, він страшенно боїться цього злиття, бо не хоче повертати на задрипанки. Відціля й ідеологічні розходження, і наклеп на свою організацію. Чуєте, як він клянеться «комуністичним Богом» — «ленінською лінією»?

Висунувши такі основні «засади», далі «енко» розпалює страсті, так би мовити, обробляє «молодь»:

— «Гартованський з’їзд демонстративно покинули представники «ВАППу», «Забоя», «Плуг» приєднався до цих організацій».

Чуєте? Гартованський з’їзд покинули всі організації. Чуєте? Всі! Але коли це було? Ніколи! Та бачите, для «просвітянина» ще не написано правил етики, а баталія між організаціями йому так потрібна, як «мутна «водичка»… для рибки. Недарма ж він далі аж «захльобується» «комсомольскою» революцією в «Гарті», вихваляючи на всі лади народонаселення зі своєї «молотівської» колонії.

Але «енко» все-таки страшенний боягуз, і більш за все він боїться «олімпійців». І от, знаючи, що останніх найбільш всього в «Гарті», він, щоби нейтралізувати, хоч формально, своїх лютих ворогів, утворює «засаду» про доцільність одноразового входження «в дві співзгучні організації», веде наступ на «Гарт» і претендує на входження до нього.

— «Гарт» не зумів і не хотів (скаржиться «просвітянин») поширювати свого впливу на низи, ніби боявся цих робітничих корявих письменників, обережно приймав до себе навіть таких, що вже виявили себе кваліфікованими письменниками».

Чуєте, як співає? Але кого ж то він розуміє під «корявими»? Молодих робітничих кореспондентів чи молодих робітничих художників? Припустім, перших. Але на перших компартія і взагалі здоровий розум «впливати» не рекомендують, бо «впливати» на них за рецептом «енка» — значить організовувати їх у «плужанську» чи «гартованську» партію. Отже, припустім, других. Але, припустивши других, доводиться визнати, що художники «не вареники з гурдою» і на замовлення їх не наліпиш, це трохи не такий матеріал, як «просвітяни»: що було — те забрали.

Виходить, прийшли до порожнього корита? Ні! Тоді, може, це була спекуляція або йолопів вибрик? Теж ні! Що ж тоді?