Андрій Чайковський - Сагайдачний

З тої княжої кімнати, яка була заразом його спальнею, вели двері до дальших кімнат, краще прибраних, де князь приймав знатніших гостей.

По правій руці сіней входилося до їдальні. Тут стояли довгі та широкі дубові столи з стільцями. Під стіною стояла великих розмірів шафа, креденс, наповнена багатим столовим начинням. На стінах висіли портрети родини Острозьких у золочених рамах.

Звідси вели двері до заупокійної кімнати. Тут складали тіла померлих князів, поки їх зложено на вічний спочинок до родинної гробниці.

Ця заупокійна кімната притикала до замкової церкви Преображенія. Аж тут можна було бачити красу і багатство, які відповідали багатству князя. Суто золочений, прегарно різьблений іконостас з іконами перворядних малярів. Князь, який звав себе «богомольцем», хотів таким побитом підкреслити різницю межи маєстатом божим і туземним княжим і для того на вивінування церков не жалував нічого.

А однак, князь, як відрізняв свій стан князя від стану царя небесного, так знову знав відрізнити себе від інших мирян. У кожній його церкві стояла із бронзи кована, визолочена клітка з княжим ковпаком і гербом зверху. Там засідав князь в часі служби божої і виходив звідсіля аж по скінченій відправі. Князь не хотів, щоб звичайні люде дивилися, як князь земний поклоняється князеві небесному.

Як звідси князь виходив, то супроводжували його священики з співом і молитвою, а зібрані кланялись йому нижче пояса, а хто стояв ближче, вважав собі за велике щастя, коли міг своїми устами доторкнутися княжої одежі.

Чотири високі замкові башти піднімались гордо вгору і цілій околиці показували, до якого могутнього пана цей замок належить.

Про те все, про князя Костянтина і його багатства, довідалися кульчичане від Миколи Плескача в дорозі, ще заки доїхали до Острога, як лише довідався, що вони їдуть до князя з письмом від владики, показував їм свою особлившу увагу. Він теж чимало зазнав ласки від його княжої милості і був усією душею князеві відданий. Повторював все, що хто раз покаже князеві свою вірність, зверне ласкаве око князя на себе, може бути певним, що князь ніколи його не лишить і з усякої біди вирятує. Оповідав таке, що князь посилав татарві значні окупи за своїх вірних слуг, які попали в ясир.

До Острога приїхала ціла валка вже вечором. У город, де стояла Плескачева оселя, вже не можна було того дістатися, бо під ту пору зачиняли городські ворота і ні перед ким не відчиняли аж до ранку.

Над брамою у башті стояла княжа варта. Лише вже рано, як князь ішов у церкву молитися, відзивався церковний дзвін, тоді відчинялися ворота і оживав рух. Такий тут був заведений порядок, відколи князь замешкав в Острозі.

Усі вози розмістились на передмісті Застав'ї, де кому трапилось. На Застав'ї мешкало більше як п'ятдесят родин татарських. Ще покійний батько князя, великий гетьман литовський, Костянтин Іванович, спровадив їх із своїх численних татарських походів і тут їх поселив. Татарам жилось тут добре, ніхто над ними не знущався. Вони мали тут свою мечеть. Займалися крамарством, хліборобством, а князеві платили невеликий чинш і зобов'язані були в потребі ставати під зброю «козацьким способом» під княжою рукою. Ті татари перемінилися на супокійних людей, були добрими сусідами, а за князем були би пішли хоч би проти кримського хана. Плескач мав на Застав'ї своїх кровних і туди повів кульчичан на нічліг.

Рано, на знак церковного дзвона, відчинилися городські ворота, і туди в'їхали вози, що учора вернулися зі Львова.

Плескачева оселя стояла при вулиці Литовській. Таких вулиць було в Острозі п'ять. Вони розходилися з ринку в різних напрямах.

Плескачева оселя була знатніша й відбивала від інших домів. Плескач був багатий чоловік, майстер шевський, цехмістр і лавник у городському суді. З-за того був у великому поважанні у всіх. Сім'я була в нього велика: три жонатих сини, одна замужня дочка та ціла копиця онучат, великих і дрібних. Лише один син був хліборобом і садівником та жив поза городом. Всі інші жили разом в одному домі способом патріархальним. Старий Плескач був головою всьому. Полишивши ведення робітні найстаршому синові, він частенько пробував у дорозі за ділом межи Львовом і Києвом. Туди він розвозив свій товар і скуповував шкури. В домі Плескача був великий рух з самого ранку. Усе ставало в означеній годині до праці.

З сіней того великого дому заходилося наліво до світлиці і мешкальних кімнат, направо — до робітні. Звідсіля виходила воня шкури і смоли. Сюди заглянули наші хлопці. То була простора, ясна кімната. Попід вікнами на низьких триніжках сиділи челядники і хлопці. Ковтали молотки, і шелестіла дратва. При столі стояв високий плечистий мужчина у фартусі і прикроював шкуру. Хлопці наші ще добре не розглянулися, як їх стара Плескачиха попросила у світлицю. У ту хвилю увійшов старий Плескач у робітню і поздоровив усіх. Вони встали і йшли до пана майстра, цілуючи його з пошаною в руку.