Народное творчество (Фольклор) - Ліричні пісні Давнього Єгипту

Ой далеко до берега того,
До розкошів закохання мого!
Поміж нами річка протікає,
На мілизні крокодил чигає.
Я пущуся річкою тією.
Та й поплину низом течією.
Не боюся я лихої долі,
Мчу по хвилях, мов по суходолі.
Від кохання виростає сила!
Маю чари, бо навчила мила.

Як вона уста розкриє, щоб напитись поцілунку,
Я п’янію і без трунку!
Як надійде час вечірній, щоб для неї постіль слати,
Ой слуго, май пильнувати!
Ти повий тонким серпанком постать любу чарівниці,
Постели їй, мов цариці.
З полотна царського хуста маєш милій постелити,
Ще й олієм покропити…

Ох, якби я був при милій негритянкою тією,
Я б ходив слідком за нею!
Ох, тоді б на любу постать досхочу я надивився,
То б то радощів напився!..

Так любов до тебе всю мене проймає,
як вино водицю,
пахощі живицю,
Мов солодкий сік, що наскрізь проникає.

Ти ж, ти так спішишся, щоб уже скоріше
бути нам з тобою, —
рветься так до бою
Огир, що вбігає на побойовище.

По наказу неба милої кохання,
як вогонь, палає,
милого бажання
списом пробиває.

Чи ж моє серденько не пристало щиро
до твого кохання?
Я б тебе не кинув, хоч би дізнавав я
щодень катування,
Хоч би мене гнали в Сірію киями,
в Нубію різками,
Хоч би проганяли вгору канчуками,
в доли колючками.
Я ж би не послухав нічиєї ради,
Зроду б я не зрікся любої відради!

Ой ляжу я долі посеред осади,
уже ж бо я хворий з тяжкої досади.
Ось ідуть одвідать сусіди зблизенька,
а помежи ними йде моя миленька.
Оступись, лікарю, хай мила лікує,
тільки мила знає, що мені бракує.

На хуторі в коханої моєї,
де серед двору є нова криниця,
відскочив засув, двері відчинились, —
я чую – милая моя гнівиться.
Що, якби я був тим рабом придверним
і то б на мене сердилась дівчина!
Якби почув той гнівний голосочок,
від страху я б зробився, мов дитина.

Мій хороший! Серце прагне
господарити для тебе,
годувати, доглядати,
забуваючи про себе.
Щоб моя рука спочила на руці твоїй!

Якби ж ти мені відмовив
цілування-милування,
говорило б серце потай,
притлумляючи благання:
«Я самотнє серед ночі, зник величний мій!
Я тепера наче мертве, мов лежу в труні,