Вергілій - Енеїда

«Я не достойна такої великої честі, – Венера
Мовить, – є звичай в тірійських дівчат сагайдаки носити
І пурпуровим котурном [20] Котурн – високе мистецьке взуття. обв'язувать високо ногу.
Бачиш Пунійську державу тірійців, Агенора місто.
Землі, проте, це лівійські: народ у війні непоборний.

340 Владу тут має Дідона, що з гірського міста походить,
Втікши від рідного брата. Тут кривда велика і повість
Довга про це; розкажу вам лише найважливіші речі:
Був чоловіком у неї Сіхей; із усіх фінікійців
Він найбагатший на золото був і закоханий дуже
345 В цю безталанну. Дав дівчину батько йому непорочну,
Першу дружину. В гірськім краю тоді брат її рідний
Пігмаліон володарив, – у лютім злочинстві всіх інших
Він перевищив. Між ними зчинилась страшна ворожнеча.
При вівтарі нечестивець підступно Сіхея залізом
350 Тайно убив, свій жадобою золота ум засліпивши;
Про сестрине він кохання не дбає, й затаює довго
Злочин підступний і, марних надій даючи їй багато,
Просто глузує з кохання сестри. Та у сні чоловік їй,
Ще не похований доти, з'явився. Поблідле обличчя
355 В страху піднісши, жахливий вівтар і залізом пробиті
Груди відкрив він і злочин таємний в сім'ї роз'яснив їй.
Радить тікати мерщій, покинути рідну країну.
Щоб удалася ця втеча, вказав їй, де скарби укрито,
Де під землею вага незміренна і золота, й срібла.
360 Вражена всім цим Дідона і друзів єднає, і втечу
З ними готує. Зійшлися всі ті, що шалена ненависть
В них до тирана була або жах був безмежний. Забравши
Всі кораблі, що на той час готові були, насипають
Золота повно, везуть через море багатство скупого
365 Пігмаліона, – вождем у них жінка. Добились до місця,
Де нині мури великі й нова карфагенська твердиня
Виросла, й землю купили, – від способу куплі тієї
Бірсою зветься, бо стільки купили, як може зайняти
Шкура вола. Але ви що за люди, прийшли із якого
370 Краю? Куди вам дорога?» На ці запитання герой наш
Відповідає, зітхнувши, а мова з дна серця виходить:

«О богине, коли б розповів я з самого початку
Й час якби в тебе знайшовся нещасть наших слухати повість,
Скоро б і день закінчив, Олімп зачиняючи, Веспер.
375 Ще як по різних морях ми пливли з стародавньої Трої, —
Може, й до ваших ушей тої Трої ім'я досягнуло, —
Аж до лівійського берега буря страшна нас загнала.
Я – той побожний Еней, що пенатів від ворога вирвав;
На кораблі їх везу, і до зір моя слава сягає.
380 Я батьківщини шукаю, Італії, роду шукаю,
Що від Юпітера вийшов найвищого. Сів я на двадцять
Суден на морі фрігійському. Мати богиня вказала
Шлях, і я долі послухав. З ним сім лиш зосталось, розбитих
Евром і морем. І от, сіромаха, чужинцем блукаю
385 Я у пустині лівійській, з Європи і з Азії гнаний».
Довше жалів не знесла цих Венера і так перебила:

«Хто б ти не був, я не вірю, щоб ти проти волі безсмертних
Дихав повітрям оцим життєдайним, якщо у тірійське
Місто прийшов. Отже, сміло рушай, до порогів цариці
390 Прямо іди. Я віщую тобі, що повернуться друзі;
Флот врятувався, змінивсь Аквілон і привів його в пристань,
Тож ворожити на птицях батьки недарма мене вчили.
Лебедів, глянь там, дванадцять веселим ключем надлітає.
Їх то, як ранні тумани із неба ясного опали,
395 Птах наполохав Юпітерів; [21] … птах… Юпітерів … – орел. от вони довгим рядочком
Вже осідають на землю або на осілих, здається,
Дивляться зверху. То як, повернувшися, крилами мають
Шумно і небо кругом облітають, співаючи пісню,
Так твої судна і молодь уже десь на пристані, може,
400 Чи паруси розпустивши на вітрі, прямують до неї;
Ти лише йди і скеровуй свій крок, куди шлях твій провадить».

Мовила і відвернулась; і шия сяйнула рожева,
Коси божисті у неї на тім і якийсь божественний
Видали запах, одіння опало до стіп, і богиня
405 В світлості повній з'явилась. А він, лиш пізнав свою матір,
Вслід їй, що в далеч зникала, такими озвався словами:
«Нащо так часто й жорстоко обманюєш сина пустими
Цими примарами? Чом це рукою твоїх доторкнутись
Рук я не можу, ні слова почуть, ні до тебе промовить?»
410 Так нарікає й до мурів прямує. Венера у хмару
Їх загорнула, ідучих, запоною мряки покрила, [22] Аналогічно в «Одіссеї» Гомера (VII, 39 і далі) Афіна окутує Одіссея туманом, щоб він непоміченим увійшов до міста і палацу Алкіноя.
Щоб їх ніхто не побачив і пальцем до них не торкнувся,
Щоб не задержав в дорозі, причин не питав їх приходу.
Легко в повітрі сама полетіла на Пафос і радо
415 Там оглядає оселю свою, де храм її, звідки
Ладан сабейський із ста вівтарів аромати їй курить,
Пахощі свіжого квіту вінки посилають до неї.