Арістотель - Метафізика

Отже, якщо це є необхідним, то внаслідок цього необхідно також покладати існування видів. Адже, хоча ті, хто стверджують існування видів, неясно висловлюються цілком очевидно, що вони хочуть сказати, і вони з необхідністю мають стверджувати саме це, оскільки кожен із видів є певною сутністю і жоден не існує випадково. [30] Одначе, якщо ми приймемо існування видів і те, що кожне з начал є одним за числом, але не за видом, то, як ми вже говорили, з цього випливають неможливі наслідки.

Безпосередньо з цим пов’язане також питання, чи існують елементи потенційно, чи в якийсь інший спосіб. Якщо якось інакше, то передніше начал існуватиме щось інше; [1003a][1] адже можливість передує даній причині, натомість можливе не обов’язково має завжди ставати дійсним. Якщо елементи існують потенційно, то також можливо, щоб узагалі нічого ще не існувало. Адже можливим є і те, що ще не існує; те, що виникає, ще не існувало; натомість не може виникати те, що є неможливим.

Отже, ось такі труднощі необхідно обміркувати стосовно начал, а також те, чи вони існують як загальне, чи так, як ми говоримо про окремі речі. Якщо вони є загальними, то вони не є сутностями, бо загальне не вказує на певну річ, а натомість на якість, тоді як сутність – це завжди певна річ; [10] якщо ж загальне визначення покладати як певну й одиничну річ, то, наприклад, Сократ буде множиною живих істот: самим собою, «людиною» і «живою істотою», якщо кожне слово означає певну й одиничну річ.

Отже, якщо начала є загальними, то ось такі наслідки з цього випливають: якщо ж вони не є загальними, а натомість існують як окремі речі, то їх неможливо пізнати, адже будь-яке знання є загальним. Тому цим началам мають передувати інші начала, що приписуються як загальне, якщо ми хочемо мати науку про них.

[1003a][21] Існує певна наука, що розглядає суще як суще, а також притаманне йому самому по собі. Вона нетотожна жодній з так званих часткових наук, бо жодна з інших наук не оглядає суще взагалі як суще, а натомість, відділяючи якусь його частину, вони вивчають те, що їй властиво, як, наприклад, це роблять математичні науки. А оскільки ми шукаємо начал і найдальших причин, то очевидно, що вони з необхідністю є такими в силу самої своєї природи. Тож якщо ті, хто шукали елементів сущого, шукали ці начала, то й елементи необхідно мають бути елементами сущого не випадково, а як сущого: тому і нам належить визначити перші причини сущого як сущого.

Про «суще» говориться в багатьох значеннях, але завжди стосовно чогось одного і однієї якоїсь природи і не омонімічно, а так, як наприклад, [35] усе здорове стосується здоров’я – одне його зберігає, друге – здобуває, третє є ознакою здоров’я, четверте – може бути здоровим, – [1003b][1] а все лікарське стосується мистецтва лікування – одне називається лікарським, тому що воно володіє мистецтвом лікування, друге – тому, що є для нього корисним, третє – тому, що є його дією. Можна знайти й інші подібні до цих приклади вживання слів. [5] Так і про «суще» говориться в багатьох значеннях, але завжди стосовно одного начала. Адже одне називається «сущими», тому що йдеться про сутності, друге – тому, що йдеться про стани сутностей, третє – тому, що воно є шляхом до сутності, або ж ідеться про її знищення, утрату, якості, про те, що створює чи породжує сутності, про все, що мовиться щодо сутності, або ж, врешті, про [10] заперечення якогось із цих визначень чи самої сутності; тому ми й кажемо про не-суще, що воно є не-сущим. Отже, як-от про все здорове є одна наука, так і про інше. Адже одна наука має розглядати не тільки те, що стосується одного предмета, але й те, що стосується однієї природи, бо це певним чином [15] стосується одного предмета. Тож очевидно, що одна наука має розглядати суще як суще. У всіх випадках наука у повному розумінні є наукою первинного, від чого залежать інші речі і через що вони отримують свою назву. Отже, якщо це – сутність, то філософ повинен знати начала і причини сутностей.

Будь-який рід речей сприймається одним чуттям і, відповідно, вивчається однією [20] наукою, наприклад, граматика є однією наукою і розглядає всі звуки мови. Тому розглянути всі види сущого як сущого, тобто як рід, є справа однієї науки, а окремі його види – справа видів цієї науки.

Отже, суще і єдине – одне й те саме і мають одну природу в тому сенсі, що слідують одне за одним, як начало і причина, хоч і не виражаються одним визначенням. [25] Утім, якщо ми їх так розумітимемо, це нічого не міряє, а для справи навіть ліпше. Адже одне й те саме «одна людина» і «людина», також «існуюча людина» і «людина», і подвоєння слів «це одна людини» і «це людина» не дає нічого відмінного (ясно, що вони не відрізняються одне від одного ані у виникненні, ані в знищенні), і те саме стосується єдиного, а тому ясно, що додавання між ними означає те саме, і єдине не є щось відмінне від сущого. Крім того, сутність кожної речі є єдине не як випадкова властивість, і так само вона є суще. Отож видів сущого є точнісінько стільки, скільки є видів єдиного. Розглянути стосовно них щосність [35] – справа однієї за родом науки, а саме: стосовно тотожного, подібного і інших таких понять. Також майже всі протилежності ведуть до цього начала. [1004a][1] Утім, ми достатньо розглянули їх у «Переліку протилежностей».