Платон: Апологія Сократа. Діалоги

Можливо, хтось із вас перепинить мене й запитає:

«Все ж, Сократе, чим ти займаєшся? Звідки-то взялися ці наклепи на тебе? Очевидячки, якби ти займався тим, чим усі люди, і якби ти поводився, як загал людей, то не виникло б проти тебе стільки чуток і обмови. Тим-то скажи нам, у чому річ, аби ми у твоїй справі нічого не наплутали».

Хто так говорить, той, гадаю, правильно говорить, і я спробую пояснити вам, [D]що саме здобуло мені розголос і накликало на мене обмову. Отож слухайте. Можливо, комусь із вас буде здаватись, ніби я жартую, але будьте певні, що я скажу вам сущу правду. Розголос цей, афіняни, випав на мою долю лише завдяки якійсь мудрості. А що це за мудрість така? Така мудрість, яка імовірно властива будь-якій людині. Нею я, мабуть, справді наділений, а ті, про яких я тільки-но говорив, видно, мудрі якоюсь особливою мудрістю, вищою від доступної для людини, [E]або ж сам не знаю, як її назвати. Щодо мене, то я цією не володію, а хто мені її приписує, той бреше і говорить таке, щоб очорнити мене.

Тільки не ремствуйте, афіняни, навіть якби вам здавалося, ніби я говорю трохи зарозуміло. Не від се­бе я буду говорити, а пошлюсь на того, кому ви довіряєте. У свідки моєї мудрості, якщо є в мене якась мудрість, я візьму бога того, що в Дельфах {11} 11 11. Бог у Дельфах — Аполлон, який, за віруванням стародавніх греків, у своєму храмі в Дельфах віщував устами пророчиці (піфії), одурманеної сірчаними випарами, які виходили з розколини скелі. . Херефонта {12} 12 12. Херефонт — друг і послідовник Сократа, один із ви­значних демократичних діячів Афін; у 404 р. до н. е. під час правління Тридцятьох олігархів пішов на вигнання, повернувся в Афіни через 8 місяців, коли до влади прийшли демократи. ви звісно, знаєте. [21]Він з юнацьких літ був моїм другом і другом багатьох з вас, він разом з вами пішов на вигнання й повернувся разом з вами. І ви, звичайно, добре знаєте, що за чоловік був Херефонт, яким заповзятим він був у всьому, на що зважився. Так ось, одного разу, коли він прибув у Дельфи, насмілився запитати оракул і — як я сказав, не галасуйте, афіняни! — запитав тоді прямо, чи є хтось мудріший за ме­не. [B]Піфія відповіла, що немає мудрішого за мене, а це може посвідчити його брат {13} 13 13. Брат Херефонта — Херекрат. , присутній тут, бо той уже помер. Зважте, для чого я це кажу: бо я хочу пояснити вам, звідки взявся наклеп на мене. Почувши таке, я став подумки розмірковувати таким чином: «Що саме значать слова Бога і яку загадку він загадує? Бо я сам, звичайно, не помічаю в собі ні великої, ні малої мудрості. Отже, що він має на увазі, кажучи, що я наймудріший? Адже ж не лукавить він! Не личить це йому». Довгий час я не знав, що це має значити, але згодом узявся до розгадування змісту слів Бога таким чином: [C]я пішов до одного з тих людей, що їх вважають мудрими, щоб уже де-де, думав я, а тут доведу помилковість віщування і заявлю оракулу: «Ось цей чоловік мудріший за мене, а ти мене назвав наймудрішим». Проте, коли я приглянувся до цього чоловіка — називати його ім’я немає ніякої потреби, — досить, що той, спостерігаючи кого, я склав собі таке уявлення, був одним із державних діячів, афіняни, — так ось я, поговоривши з ним, пересвідчився, що цей чоловік тільки здається мудрим і багатьом людям, і особливо самому собі, а насправді він таким не є. Тим-то я пробував йому довести, [D]що він тільки вважає себе мудрим, а насправді ним не є. Через те зненавиділи мене і він, і багато хто з присутніх при цій розмові. Відходячи, я роздумував сам із собою, що я від цього чоловіка таки мудріший. Бо з нас двох жодний, на мій погляд, не знає нічого як слід, але йому здається, начебто він щось знає, хоч нічого не знає, а я, якщо не знаю, то навіть не думаю, начебто знаю. Отже, [E]бодай на таку крихіточку, по-моєму, я від нього мудріший, отже, тим самим, що коли я чогось не знаю, то й не думаю, що знаю. Звідси я подався до іншого, хто, як мені здавалося, був мудріший від першого, і дійшов такого самого переконання: і тут незлюбили ме­не й він сам, і багато інших. Відтак я ходив уже підряд, і хоч бачив із сумом і тривогою, що викликаю ненависть до себе, все ж мені здавалось, що слова Бо­га слід цінувати над усе. Аби збагнути смисл віщування, треба було обійти всіх, яких вважали такими, що начебто щось знають. [22]І, клянуся собакою {14} 14 14. … клянуся собакою … — Сократ у звичайних розмовах ніколи не брав у свідки богів, вважаючи це нечестивим актом. , афіняни, — бо вам треба говорити правду, — я помітив таке: ті, що славилися своїм розумом, видалися мені, коли я за вказівкою Бога досліджував справу, ледь чи не найбільшими неуками, а інші, що вважалися гіршими, навпаки, обдарованішими. Мушу, однак, описати свою мандрівку, яких я докладав зусиль, аби нарешті пересвідчитись у непомильності віщування.