Аристотель - Метафізика

Очевидно, що ми шукаємо знання [25] первісних причин (адже зазвичай ми кажемо, що знаємо, тоді, коли вважаємо, що пізнали першу причину), а про причини говориться у чотирьох значеннях: по-перше, ми називаємо причиною сутність, або чимбутність — адже кожне «чому» веде до останнього пояснення, а перше «чому» є причиною і началом; другу причину ми називаємо матерією, [30] або субстратом; третя — це джерело руху; і четверта — це причина протилежна цій останній, мета і благо, бо благо є метою будь-якого виникнення й руху. Отже, хоча про ці причини достатньо було сказано нами у «Фізиці» [11] Фізика, II, 3, 7. , [983b] [1] слід спочатку розглянути думки наших попередників, які почали вивчати суще й філософствувати про істину. Адже очевидно, що вони говорять про певні начала і причини, отож розглянути сказане ними буде корисно для нашого дослідження. Справді, або ми знайдемо якийсь інший рід причин, або ще більше впевнимося в правильності нашої думки щодо тільки-но згаданих.

Більшість із тих, хто першими почали філософствувати, вбачали начала всього тільки у видах матерії, тобто в тому, з чого складаються всі речі, з чого вони спочатку виникають і на що вони перетворюються, коли знищуються (тоді як [10] сутність при цьому лишається постійною, змінюючись лише у своїх проявах). Вони вважають це елементом і началом речей. І тому ніщо, на їхню думку, не виникає і не гине, оскільки така природа завжди зберігається; скажімо, ми не говоримо про Сократа, що він постає взагалі, коли він стає прекрасним або освіченим [15], ані того, що він гине, коли він втрачає ці властивості, тому що залишається субстрат, — сам Сократ. І так само ніщо інше не виникає і не гине. Адже завжди має бути якась природа — або одна або більше ніж одна — з якої інше виникає, тоді як вона зберігається.

Однак щодо числа і виду цього начала [20] висловлюються різні думки. Так, Фалес, засновник такої філософії, каже, що це вода (а тому він проголошував, що і земля розташована на воді), імовірно, зробивши такий висновок зі спостереження, що їжа всіх істот є вологою, і саме тепло народжується з вологи та від неї залежить (а те, з чого все виникає, і є [25] начало всього). Отже, ось чому він дійшов такої думки, а ще тому, що сім’я всіх речей має вологу природу, тоді як вода є началом природи вологих речей.

Дехто [12] Імовірно, мається на увазі Платон. Див. Кратил, 402 В, Теетет, 152 Е, 162 D, 180 C. вважає, що й ті древні, які жили задовго до нинішнього покоління й розмірковували про богів, також трималися такої думки про [30] природу. Адже вони вважали Океан і Тефіду батьками творення [13] Див. Гомер, Іліада. Π. XIV, 201, 246. і стверджували, що боги клялися водою [14] Там само. Π. II, 755, XIV, 271, XV, 37. , яку поети називали Стіксом. Адже найбільш шанованим є найдавніше, і клянуться тим, що найбільше шанують.

[984а] [1] Утім, чи справді ця думка про природу є первісною і давньою, це точно невідомо. Одначе Фалес, кажуть, саме так висловлювався про перші причини. Сказане ж Гіппоном, далебі, настільки незначуще, що його ніхто не наважиться поставити серед цих філософів. [5] Далі, Анаксимен та Діоген покладали повітря раніше води і вважали саме його найбільшою мірою началом серед простих тіл. Гіппас Метапонтійський та Геракліт Ефеський вважали началом вогонь, а Емпедокл проголошував одразу чотири начала, додавши до згаданих землю. Начала існують вічно й не [10] виникають, а лише більшими чи меншими масами поєднуються й роз’єднуються.

Натомість Анаксагор Клазоменський — старший від нього за віком, твори якого, проте, з’явилися пізніше — стверджує, що начал безмежно багато. Він каже, що майже всі гомеомерії, точнісінько як вода і вогонь, виникають та руйнуються тільки поєднуючись та роз’єднуючись і ніяк інакше. Вони не виникають і не знищуються, а натомість перебувають вічно.

Тож, схоже, філософи розглядали тільки таку причину, що належить до виду матеріальних. Але мірою поступу вже сама справа вказала їм шлях і спонукала до подальших пошуків. Адже, навіть якщо будь-яке [20] виникнення й будь-яке руйнування походить від якогось одного елемента (як у більшості випадків) або ж більшої кількості елементів, але ж постає питання, чому це відбувається і що є причиною. Справді, не сам субстрат спричинює власну зміну. Я маю на увазі, що, наприклад, не дерево і не мідь є причиною зміни самих себе, і не дерево створює ложе й не мідь — статую, [25] а натомість щось інше. Тому шукати цю причину означає шукати інше начало, або те, що ми називаємо джерелом руху.