Аристотель - Метафізика

[988а] [1] Та насправді все навпаки, адже це безглуздо. Бо вони роблять із матерії багато речей, натомість ідея народжує якусь річ лише один раз, хоча очевидно, що з однієї матерії виходить один стіл, а от той, хто застосовує ідею, навіть якщо він один, виробляє багато столів. [5] Таким самим є відношення чоловічого до жіночого: останнє запліднюється з одного разу, чоловіче ж запліднює багатьох. Але ж вони є подобою тих начал.

Отже, Платон таким чином визначав те, що ми шукаємо. Зі сказаного очевидно, що він використовував лише дві причини: щосність [10] та матеріальну причину. Адже причиною щосності для речей є ідеї, а для ідей — єдине. Стосовно ж матерії, яка лежить в основі і яка як матерія чуттєвих речей отримує визначення від ідей, а як матерія ідей — від єдиного, Платон говорив, що вона є двійкою: великим і малим. Окрім того, він назвав причинами блага і зла [15] два елементи відповідно, що, як ми вже казали [23] Див. 942b 15–19. , робили деякі з попередніх філософів, як-от Емпедокл та Анксагор.

Отже, ми коротко та в загальних рисах розглянули, хто і як висловився про начала [20] та істину. Утім, ми можемо зробити висновок, що з тих, хто говорив про начала і причини, ніхто не назвав нічого, крім того, що ми розрізнили у «Фізиці» [24] Фізика, II, 3, 7. . Вочевидь усі їх якимось чином торкаються, але здебільшого без ясного розуміння.

Адже одні говорять про начало як матерію і покладають то одне начало, то більше ніж одне [25] і при цьому вважають його то тілом, то безтілесним, як-от Платон говорить про велике і мале, італіки — про безмежне, Емпедокл — про вогонь, землю, воду й повітря, Анаксагор — про безліч однакових часточок. Отож усі вони займалися подібною причиною, а також ті, хто говорив про повітря, вогонь, воду або щось щільніше за вогонь, але рідкіше за повітря. При цьому деякі казали, що таким є перший елемент.

Отже, ці філософи розглядали лише цю причину, а деякі інші — також джерело руху, як, наприклад, ті, хто покладає началами дружбу та розбрат, або розум чи любов. Але чимбутність [35] та сутність чітко ніхто не пояснив. 988b [1] Найбільше про це говорили ті, хто покладає ідеї, адже ідеї вони не вважають ані матерією для чуттєвих речей (а єдине — матерією для ідей), ані джерелом руху (радше вони говорять, що це причини нерухомості та перебування у спокої). Проте вони вважають ідеї [5] чимбутністю для кожної окремої речі, а єдине чимбутністю для ідей.

Натомість мету (мету дій, змін та рухів) вони у певному сенсі вважають причиною, але невідповідно до природи цільової причини. Адже ті, хто говорить про розум або дружбу, покладають ці причини як благо, але не в тому сенсі, що заради них існує або виникає щось із сущого, але в тому, що вони спричинюють рух. Так само й ті, хто називають єдине або суще благом, кажуть, що воно є причиною сутності, але ж не те, що щось заради нього існує або виникає. Отже, схоже, вони і вважають, і не вважають благо причиною, адже вони прямо його так не називають, але побіжно воно постає в них як причина.

Отже, оскільки всі ці філософи не знайшли інших причин, це свідчать про те, що ми правильно визначилися щодо того, скільки є причин і які вони. До того ж очевидно, що причини слід шукати або всі у такий спосіб, як це робили ми, або в якийсь інший спосіб. [20] Далі ми розглянемо, як саме висловився кожний з цих мислителів, а також питання про начала й можливі труднощі стосовно них.

Очевидно, що ті, хто вважають всесвіт єдиним та покладають як матерію одну якусь речовину, а цю останню тілесною і наділеною величиною, багато в чому помиляються. Адже вони покладають елементи лише тіл, але не безтілесних речей, хоч існують і безтілесні речі. [25] І, говорячи про причини виникнення й руйнування та розмірковуючи про природу всіх речей, вони геть усувають причину руху.

Крім того, вони ані сутність, ані щосність не вважають причиною ні для чого, а ще нерозсудливо називають началом те чи інше з простих тіл, за винятком землі, не розглянувши, як вони виникають одне з одного (я маю на увазі про вогонь, воду, землю та повітря). Адже одні речі в них виникають через поєднання між собою, інші — через роз’єднання. Але ж це велика різниця в тому сенсі: що є переднішим, а що пізнішим.

Справді, те з усього [35] здається найелементарнішим, із чого речі виникають через поєднання, [989а] [1] а таким, певно, було б тіло, що складається з найдрібніших частин і найтонше, тому ті, хто покладають началом вогонь, далебі найбільше у згоді з таким поглядом.