Ренсом Ріґґз - Бібліотека душ

— У нас у всіх є демони, яких треба вбити, — постарався заспокоїти її я.

Раптом на мене накотила така хвиля втоми, що довелося спертися спиною на забиту вітрину. Скільки ми вже не спали? Скільки годин минуло, відколи Коул нам відкрився? Здавалося, що це було багато днів тому, хоча навряд чи минуло більше десяти-дванадцяти годин.

Відтоді кожна мить давалася з боєм, кожна хвилина була кошмаром боротьби й нескінченного жаху. Я відчував, що моє тіло от-от не витримає і звалиться. У вертикальному положенні мене досі підтримувала тільки паніка. А коли вона почала слабнути, разом з нею ослабнув і я.

На крихітну частку секунди я дозволив собі заплющити очі. Та жахіття знайшли мене й там, у тій короткій тривалості часу, взятого в чорні дужки. Привид вічної смерті, що присів навпочіпки й пожирав тіло мого діда. З його очей замість сліз сочилася олія. Ті самі очі монстра, з подвійними кільцями секатора, що з них стирчали, виття й падіння в болотисту могилу. Спотворене від болю обличчя його господаря, що, підстрелений у живіт, з криком падав у порожнечу. Я вже повбивав своїх демонів, але тріумфальна мить тривала недовго; на їхнє місце швидко прийшли інші.

Мої очі рвучко розплющилися, бо за спиною, на тому боці забитої вітрини, пролунали кроки. Я відскочив убік і розвернувся. Крамниця мала покинутий вигляд, але всередині хтось був і збирався вийти надвір.

Ось вона: паніка. Я враз отямився. Решта теж почули шум. Керуючись колективним інстинктом, ми пірнули за дровітню поблизу. Крізь дірочки між дровами я подивився на вітрину й прочитав вицвілу вивіску над дверима.

Мандей, Дайсон і Страйп, адвокати. Нас ненавидять і бояться з 1666 року.

Засув поїхав убік, і дуже повільно двері відчинилися. У проході виник знайомий чорний каптур. Шарон. Він роззирнувся на обидва боки, оцінив місцевість, зрозумів, що все чисто, тоді вислизнув надвір і замкнув за собою двері. Він квапливо пішов у напрямку Парш-провулка, ми пошепки радилися, йти нам за ним чи ні. Чи потрібен він нам тепер? Чи можна йому довіряти? Можливо, і можна. Що він робив за тією забитою дошками вітриною? Там, усередині, був той адвокат, до якого він збирався? Чому тоді крадькома?

Забагато запитань, забагато непевних моментів навколо нього. Ми вирішили, що впораємося вже самі. Тихо сиділи й спостерігали, як його фігура, огорнута завоєм, поволі ставала примарою й врешті-решт зникла.

Ми вирушили на пошуки вулиці Кіптявої та моста витворів. Не бажаючи ризикувати, щоб не наразитися на ще одну непередбачувану зустріч, вирішили шукати, не питаючи дороги. Стало трохи легше, коли ми знайшли вказівники Акра, що ховалися в найнезручніших місцях (назви вулиць розташовувалися за вуличними лавками на висоті коліна, теліпалися вгорі на ліхтарних стовпах, були вирізьблені на старій вичовганій бруківці під ногами). Але навіть за їхньою допомогою ми так само часто повертали не туди, як і в правильний бік. Враження складалося таке, наче Акр надумав довести людей, що застрягли в ньому, до безумства. Були вулиці, що закінчувалися глухими стінами й знову починалися деінде. Вулиці, які так круто повертали, що спіраллю закручувалися довкола самих себе. Вулиці без назви, чи з двома-трьома назвами. Але таких чистих і доглянутих вуличок, як Парш-провулок, нам більше не траплялося. Там вочевидь докладали особливих зусиль, щоб створити привабливе середовище для покупців на ринку дивної плоті. Сама думка про це тепер, коли я побачив товар Лорейн і почув Еммину історію, викликала спазми в шлунку.

Поки ми блукали, я потроху почав розумітися на унікальній географії Акра, вивчаючи квартали не так за їхніми назвами, як за характером. Кожна вулиця була не схожою на інші, крамнички вздовж неї групувалися за певним типом. Жалобна вулиця була багата на двох гробарів, медіума й теслю, який працював ексклюзивно з «перепрофільованим деревом для домовин», трупу професійних похоронних плакальниць, які у вихідні квартетом виконували популярні пісні без акомпанементу, і податкового бухгалтера. Вулиця Гнійна виявилася на диво веселенькою: на підвіконнях тут стояли вазони з квітами, будинки було пофарбовано в яскраві кольори; навіть її найпомітніший пункт (бойня) вабив до себе світлою блакиттю своїх стін. Я мусив змагатися з дивним імпульсом піти всередину й попроситися на екскурсію. Натомість Барвінкова вулиця була вигрібною ямою. Посеред неї красувалася відкрита каналізаційна стічна труба, агресивні мухи налітали хмарами (видно було, що їм тут дуже добре ведеться), а на хідниках гнили купи овочів, власність зеленяра, що продавав їх за зниженими цінами. Табличка проголошувала, що він може поцілунком повернути їх до свіжого життя.