Ренсом Ріґґз - Бібліотека душ

Назвати це провулком було б перебільшенням. Щілина-каньйон, вузька, мов лезо ножа, від стіни до стіни завширшки з плече і в п’ятдесят разів вища. Вхід до неї було позначено драбиною, порослою мохом, пригвинченою прямо до берега. Мені було видно лише маленький відрізок того проходу, а далі він завертав і зникав у безсонячній пітьмі.

— І куди він веде? — спитав я.

— Туди, куди бояться ступати янголи, — відповів Шарон. — Це не те місце висадки, яке я для вас вибрав, але зараз вибір у нас невеликий. Ви твердо вирішили, що не хочете покинути Акр? Час іще є.

— Дуже твердо, — одночасно відказали Емма й Едисон.

Що ж до мене, то я б з радістю обговорив це питання. Але повертати назад було запізно. «Знайдемо їх чи загинемо, шукаючи», — щось таке я сказав за останні кілька днів. Час пірнати в прохід.

— У такому разі прямо по курсу земля, — сухо сказав Шарон. З-під своєї лавки він витяг причальний канат, закинув його за драбину і підтягнув нас до берега. — Усі виходьте, будь ласка. Обережно, дивіться під ноги. Стривайте, дайте спершу я.

Шарон видряпався слизькою драбиною, на якій була тільки половина необхідних щаблів, так жваво, наче вже багато разів це робив. Опинившись нагорі, він став на коліна й простягнув руку, щоб допомогти вибратися кожному з нас по черзі. Першою пішла Емма, потім я підсадив знервованого Едисона, що ніяк не хотів сидіти спокійно, а потім, як гордий і дурний, я поліз драбиною, не взявшись за Шаронову руку, послизнувся і мало не впав.

Тієї ж миті, як ми всі твердо стали ногами на землю, Шарон став спускатися драбиною назад у човен. Він залишив двигун на неробочому ходу.

— Хвилиночку, — сказала Емма. — А куди це ви?

— Подалі звідси! — відповів Шарон і зістрибнув з драбини в човен. — Ви не могли б скинути мені он той канат?

— Не могла б! Спершу ви мусите показати нам, куди йти. Ми поняття не маємо, де ми!

— Я не проводжу наземних екскурсій. Я суто річковий гід.

Ми обмінялися спантеличеними поглядами.

— Дайте нам хоч якісь вказівки, куди йти, — благально промовив я.

— А ще краще — карту, — сказав Едисон.

— Карта! — вигукнув Шарон таким тоном, неначе більшої дурниці в житті не чув. — У Диявольському Акрі більше злодійських коридорів, тунелів для вбивць і кубел, ніж будь-де у світі. Ці нетрі неможливо нанести на карту! Усе, поводьтесь як дорослі й віддайте мені канат.

— Не віддамо, поки не розкажеш нам щось корисне! — заявила Емма. — Ім’я людини, в якої ми можемо попросити допомоги. Людини, яка не продасть нас витворам.

Шарон пирхнув зі сміху.

Емма обурено стала в позу.

— Хоч одна така людина тут мусить бути.

Шарон вклонився — мовляв, «Ви з нею балакаєте!», потім до половини виліз драбиною і висмикнув канат з Емминих рук.

— Годі вже. Прощавайте, діти. Я впевнений, що більше ніколи вас не побачу.

Із цими словами він ступив у свій човен і по щиколотку провалився у воду. Заверещавши, мов дівчисько, він нахилився, щоб глянути, як таке могло статися. Схоже, кулі, що не влучили нам у голови, пробили кілька дірок у корпусі човна, і він тепер протікав, мов решето.

— Подивіться, що ви накоїли! Мій човен зрешетили!

Еммині очі небезпечно сяйнули.

— Що ми накоїли?

Шарон провів швидку інспекцію і дійшов висновку, що поранення смертельні.

— Я у безвиході! — театрально проголосив він, потім заглушив двигун, склав свою довгу жердину до розміру дирижерської палички і знову видряпався на берег драбиною. — Я йду шукати ремісника, який полагодить мою шкаралупку, — повідомив він, шугнувши повз нас, — а вам за мною йти не дозволю.

Вервечкою ми рушили слідом за ним у вузький прохід.

— А чому це? — пронизливо крикнула йому навздогін Емма.

— Бо ви прокляті! Ви приносите нещастя! — Шарон махнув кудись позад себе рукою, ніби відганяючи мух. — Щезніть!

— Тобто як це — «щезніть»? — Емма пробігла кілька кроків уперед і вхопила Шарона за балахон з каптуром. Він розвернувся швидко, мов дзиґа, і висмикнув у неї свій поділ. На мить мені здалося, що здійнята рука зараз її вдарить. Я весь напружився, готуючись на нього стрибнути, але його рука просто зависла в повітрі, як попередження.

— Я плавав цим маршрутом незліченну кількість разів, і жодного разу ще мене не атакували Смердюччині пірати. Жодного разу не був я змушений спалити своє прикриття й увімкнути бензиновий двигун. І ще ніколи, ніколи мій човен не зазнавав ушкоджень. Від вас більше з’їжі, ніж прибутку, отак-от. Тому я більше не хочу мати з вами нічого спільного.