Ренсом Ріґґз - Бібліотека душ

Едисон тільки пирхнув зневажливо.

— І чого це він так вирядився? — спитала Емма.

Ліфт теленькнув, і двері почали роз’їжджатися.

— Я думаю, ти зараз дізнаєшся, — сказав я.

Двері ліфта роз’їхалися, і, неначе за помахом чарівної палички, перед нами відкрився залитий денним світлом світ, такий яскравий, що довелося затуляти долонями очі. Ми вийшли на залюднений тротуар, і я з насолодою набрав повні легені свіжого повітря. Скрізь кишіло людьми в костюмах: супергерої в спандексі, човгали ногами густо намакіяжені зомбі, анімешні дівчатка з єнотячими очима розмахували бойовими сокирами. Вони збивалися у фантастичні зграйки й висипали на проїжджу частину, перекриту для руху транспорту. Їх, мов нетель, вабила до себе велика сіра будівля з натягнутим банером, який проголошував: СЬОГОДНІ — КОМІК-КОН!

Емма відсахнулася до ліфта.

— Що це таке?

Едисон уважно подивився понад окулярами на зеленоволосого Джокера, що підправляв собі макіяж на всуціль розфарбованому обличчі.

— Судячи з їхнього вбрання, у них сьогодні якесь релігійне свято.

— Щось типу того, — відповів я, обережно повертаючи Емму назад на тротуар. — Але не лякайтеся. Це просто перевдягнуті звичайні, і ми їм здаємося такими самими. Боятися нам треба тільки того витвора. — Про порожняка я промовчав, сподіваючись, що ми збили його з пантелику, зникнувши в ліфті. — Поки його немає, нам треба знайти якусь схованку, а потім знову прокрастися в підземку…

— Немає жодної потреби, — сказав Едисон і, посмикуючи носом, подріботів на залюднену вулицю.

— Стій! — навздогін йому гукнула Емма. — Ти куди?

Але він уже зробив коло й повертався.

— Ура фортуні! — вигукнув він, виляючи обрубком хвоста. — Ніс повідомляє мені, що наших друзів вивели з підземки тут, через цей ескалатор. Ми на правильному шляху!

— Слава птахам, — зітхнула Емма.

— Як думаєш, ти зможеш іти за їхнім слідом? — спитав я.

— А ти як думаєш, зможу? Просто так нікого Едисоном Приголомшливим не називають! Нема на світі такого аромату, пахощів, туалетної води, яких би я не вчув за сотню метрів…

Тема власної величі дуже легко відвертала увагу Едисона, навіть якщо на нього чекали більш нагальні справи, і його гучний гордовитий голос луною розносився навколо.

— Окей, ми зрозуміли, — намагався скерувати його я, але він уже невблаганно, мов криголам, розтинав повітря, ідучи за своїм нюхом.

— …я можу знайти дивного в стогу порожняків, імбрину в пташнику…

Ми побігли за ним у гущавину костюмованого люду, проскочили поміж ніг карлика на ходулях, обійшли зграйку принцес-зомбі та мало не зіштовхнулися з Пікачу та Едвардом Руки-Ножиці, які танцювали на проїжджій частині вальс. «Авжеж, наших друзів вели цією дорогою», — подумав я. Камуфляж був ідеальний — не тільки для нас (адже серед усього цього ми мали відверто нормальний вигляд), але також і для витворів, що викрали ватагу дивних дітей. Навіть якби хтось із них наважився криком попросити про допомогу, хто б їх сприйняв серйозно, хто б втрутився? Люди навколо нас розігрували сценки, імпровізовані битви, гарчали в костюмах монстрів, стогнали, як зомбі. Якісь дивакуваті малі верещать, що їх викрали люди, які хочуть забрати в них душі? Ніхто б і бровою не повів.

Едисон зробив коло, обнюхуючи землю, потім, спантеличений, сів. Обережно (тому що навіть у цьому натовпі говорющий пес викликав би переляк) я нахилився й спитав у нього, що сталося.

— Просто… е-е-е, — став затинатися він, — я, здається…

— Загубив слід? — спитала Емма. — Я думала, твій ніс ніколи не підводить.

— Я лише втратив слід, ненадовго. Але я не розумію, чому… він чітко веде до цього місця, а далі зникає.

— Зав’яжи шнурівку, — раптом наказала Емма. — Зараз же.

Я подивився вниз, на своє взуття.

— Але вони не…

Емма схопила мене за лікоть і смикнула вниз.

— Зав’яжи. Шнурівку, — повторила вона, а самими губами промовила: — Витвір!

Ми поставали на коліна, сховавшись у негустому натовпі. І ось гучно затріщала рація, і напружений голос промовив:

— Код сто сорок один! Усім загонам повертатися на базу негайно!

Витвір був близько. Ми почули, як він відповідає хрипливим голосом із дивним акцентом:

— Це М. Переслідую втікачів. Прошу дозволу продовжувати пошук. Прийом.

Ми з Еммою обмінялися напруженими поглядами.

— Відмова, М. Чистильники приберуть квадрат пізніше. Прийом.

— Здається, хлопець має на чистильників якийсь вплив. Прибирання може не дати потрібного ефекту.