Стивен Кинг - Зелена миля

— Стоп! Стоп! — закричав я. — Перестань! Що сталося взагалі?

Я намагався втиснутись між Делакруа та Персі, але ніяк не виходило. Кийок Персі все злітав у повітрі, то з одного боку від мене, то з іншого. Рано чи пізно він би хряснув мене замість своєї цілі. А після цього в тому самому коридорі неминуче сталася б бійка, хай там які в нього родичі. Я б себе не стримав, а Брутал, швидше за все, приєднався б. І, ви знаєте, я шкодую, що бійки не сталося. Вона б, може, змінила хід подальших подій.

— Йобаний ти педик! Я тебе навчу не тягти до мене рук, вошивий бомжойоб!

Хляп! Хляп! Хляп! У Делакруа вже кров текла з вуха, він кричав. Я облишив спроби прикрити його собою, як щитом, ухопив за плече і з силою заштовхнув до його камери, а там він розтягнувся на ліжку. Персі проскочив повз мене й нагородив француза останнім сильним хляпом кийка по дупі — на удачу, могли б сказати ви. А тоді Брутал ухопив його (Персі, не Дела) за плечі й виволік у коридор.

Прожогом підскочивши до ґрат камери, я потягнув за них і зачинив. Потім розвернувся до Персі. Шок і розгубленість у мені змагалися з чистою люттю. На той час Персі вже кілька місяців ошивався в нашому блоці, досить довго для того, щоб ми зрозуміли, що він нам не подобається. Але тієї миті я вперше усвідомив, який він насправді некерований.

Персі стояв і дивився не мене, не зовсім без страху — в душі він був боягузом, у цьому я нітрохи не сумнівався, — та все ж переконаний, що зв’язки його захистять. Щодо цього Персі не помилявся. Підозрюю, є люди, які не зрозуміють, чому так, навіть після всього, що я сказав. Але це люди, які зі словосполученням «Велика депресія» знайомі лише з підручників історії. Якби ви в той час жили, то для вас ці слова означали б набагато більше, ніж фраза із книжки, а якби у вас була ще й постійна робота — ого, та ви б майже все віддали, аби тільки її зберегти.

На ту мить червона барва трохи відринула від обличчя Персі, але щоки досі палахкотіли, а волосся, зазвичай прилизане назад і блискуче від брильянтину, безладно розсипалося по лобі.

— Що, на Бога, я щойно побачив? — спитав я. — У моєму блоці ще ніколи — ніколи! — не лупцювали в’язня!

— Цей підарок хотів мені прутень помацати, коли я витягав його з фургона, — сказав Персі. — Він сам напросився. Я йому ще раз надаю, щоб знав.

Я подивився на нього, такий приголомшений, що не міг дібрати слів.

Я не міг собі уявити, щоб навіть найбільший хижак-гомосексуал із тих, яких породжувала Господня зелена земля, міг утнути таке, що описав щойно Персі. Переїзд у заґратоване помешкання на Зеленій милі зазвичай у найдевіантніших злочинцях гасив грайливі настрої.

Я озирнувся на Делакруа, що скулився на ліжку, все ще не опускаючи рук, захищаючи обличчя. На руках у нього були наручники, а між щиколоток тягнувся ланцюг. Я повернувся обличчям до Персі.

— Забирайся звідси, — наказав я. — Пізніше з тобою поговорю.

— Ти згадаєш про це у своєму рапорті? — вимогливо й войовничо запитав він. — Бо якщо так, то я можу і свій рапортик писнути, ти ж знаєш.

Рапорт я писати не хотів; хотів тільки, щоб він зник з моїх очей. Так йому й сказав.

— Це питання закрите, — закінчив я. Брутал несхвально на мене глянув, але я його проігнорував. — Іди, вимітайся звідси. Піди в адміністрацію, скажи, що тебе прислали читати листи й допомагати розпаковувати передачі.

— Аякже.

До нього знову повернулося самовладання, чи то пак схибнута чванькуватість, яка правила йому за самовладання. Він зачесав волосся з лоба назад руками — м’якими, білими й маленькими, рученятами дівчинки ранньопідліткового віку, могли б подумати ви, — а потім підійшов до камери. Делакруа побачив його і ще сильніше скулився на ліжку, белькочучи щось сумішшю англійської та потофешної французької.

— А з тобою, П’єре, ми ще поговоримо, — промовив він… і раптом підскочив, бо на плече йому лягла широчезна Бруталова долоня.

— Поговориш, — сказав Брутал. — А зараз рухайся. З вітерцем.

— Я тебе не боюся, — огризнувся Персі. — Ні на йоту. — Погляд його очей перебіг до мене. — Обох вас не боюся.

Але він боявся. Це було видно по його очах, ясно, як Божий день. І це робило його ще небезпечнішим. Такий, як Персі, сам не знає, що зробить наступної хвилини — чи навіть секунди.

Але тоді він відвернувся від нас і довгими пиндючними кроками пошурував геть коридором. Він продемонстрував усьому світові, що буває, їй-богу, коли миршаві напівголомозі жабоїди тягнуться помацати його прутень, і йшов із поля переможцем.