Герасим’юк Олена: Розстрільний календар

Петра Ванченка було заарештовано у грудні 1934 року, під час так званого «кіровського набору»5. В «Оповіданні про гніду кобилу», долученому до справи, оперуповноважений Георгій Бордон вичитав «злісний пасквіль на радянську владу».

Спочатку Петро Ванченко не визнавав своєї провини, проте 5 січня (за джерелами — після катувань) свідчення змінились:

«Останнім часом питання ставилось так, що у Полтаві здійс­нити вбивство неможливо. Залишались Київ або Харків. Казали, що можна вбити на виході з обкому чи ЦК. Ще зручніше — на вокзалі, бо у натовпі легше підкрастись. Для цього потрібно було вибрати час, коли точно буде відомо про приїзд чи від’їзд Постишева. Казали, що потрібна така людина, готова пожертвувати собою. Це може бути хтось із розкуркулених. Говорив з Майфетом. З Ковінькою говорив у загальних рисах про бажаність терористичного акту проти будь-якого із членів уряду як відповідь на репресії проти українців».

Згодом письменника етапували до спецкорпусу в’язниці НКВС у Києві6. Йому інкримінували членство в «терористичній організації, яка планувала вчинити ряд терористичних акцій над вождями партії та уряду». Пізніше на допитах Ванченко стверджував: «Переконань терористичних у мене не було. Я не вірив у можливість здійснення акту».

На закритому судовому засіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СРСР Петро Ванченко за «участь у контрреволюційній підпільній боротьбистській організації, що мала за мету повалення Радянської влади на Україні, відрив її від Радянського Союзу і створення незалежної української буржуазної держави» був засуджений до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Відбував покарання у Соловець­кому таборі, потім, за деякими даними, був переведений до Пермського виправно-трудового табору, де загинув 10 березня 1937 року.

Реабілітований у 1956 році.

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/foOWS8

Уривки з оповідання Петра Ванченка «Оповідання про гніду кобилу, що мріяла про соціалізм» // Архів революційної культури України. Режим доступу: https://goo.gl/oOgvOu

Нагорний Сергій . Часом не вистачало шпал. Замість них клали й прибивали тіла замерзлих зеків // Gazeta.ua. — 2016. — 19 січня. Режим доступу: https://goo.gl/2fbYbq

У 1934 році відділи рагсів перейшли під контроль НКВС, про що було оголошено в постанові РНК СРСР і ЦК ВКП(б): «Органи обліку часто використовувалися класовими ворогами (попи, куркулі, колишні білі), які пробирались в ці організації і проводили там контрреволюційну, шкідницьку роботу: реєстрація по кілька разів смерті одних і тих же осіб, недооблік народжень тощо». Сучасні дослідники переконані, що влада, звинувачуючи працівників рагсів у недбалості, намагалась приховати сліди Голодомору.

Щоб припинити поширення чуток про страшний голод 1932—1933 рр., Сталін зробив дві заяви: у січні 1934 року він з притиском наголосив на зростанні чисельності населення країни, а у грудні 1935 року виголосив легендарну фразу — «жить стало лучше, жить стало веселей» та озвучив приблизну, на його думку, кількість населення Радянського Союзу — 171 млн осіб.

Історики вважають, що керівники СРСР могли точно не знати, наскільки змінилась демографічна картина в країні після масового голоду. Провідні радянські демографи не орієнтувались у ситуації, бо для них могли бути закриті зведені дані органів держбезпеки. Експерти розцінюють заборону абортів 1936 року як спробу покращити показники напередодні перепису.

1 січня 1937 року ЦК ВКП(б) та Раднарком СРСР звернулися до народу з проханням серйозно поставитись до перепису, який «мовою цифр має засвідчити перемогу соціалізму». Майже мільйон мобілізованих і навчених добровольців зробили у переддень пе­репису обхід населення. Результати мали бути надіслані в центр 10 січня, а остаточні дані оголошені — 16-го.

Та 10 січня на ім’я одного з керівників перепису було надіслано записку: «Результати перепису по УРСР, судячи з попередніх даних, роблять цей матеріал абсолютно секретним». Зафіксована станом на 1937 рік загальна чисельність населення УРСР засвідчила не «перемогу соціалізму», а тотальну катастрофу та наслідки геноциду. Офіційні джерела різко перестали говорити про перепис, ніби його й не було.