Альбер Камю - Прометей у пеклі

А насправді він уже й відповів: «Обіцяю вам інше, краще майбутнє, о смертні, якщо вам стане кмітливості, відваги й снаги, щоб створити його власними руками». Якщо ж правда те, що спасіння у наших руках, то на питання століття я відповім ствердно, бо є люди, в яких я завжди відчуваю ту саму силу думки й просвішенну відвагу. «О справедливість, о нене моя, — волає Прометей, — ти бачиш мої страждання!» А Гермес насміхається над героєм: «Дивує мене, що ти, провидцю, не передбачив кари, до якої приречений». — «Я це знав», — відповідає бунтар. Люди, про яких я кажу, теж діти справедливості. Вони також мучаться спільним стражданням і добре усвідомлюють, звідки воно. Вони впевнені, що сліпа справедливість неможлива, що історія — незряча і, отже, треба відкинути її суд і замінити його, наскільки можливо, судом думки. І ось тут у наше сторіччя знову й вертається Прометей. Міфи не можуть жити самі по собі. Вони чекають, коли ми вдихнемо в них життя. Якщо хоч одна-єдина людина в світі відгукнеться на їхній поклик, то вони ввіллють у нас незламну міць. Ми повинні їх зберегти і зробити так, щоб їхній сон не був схожий на смерть, щоб стало можливим воскресіння. Інколи мене беруть сумніви, чи можна взагалі врятувати сучасну людину. Але ще можна врятувати її дітей, їхні тіло й дух. Можна вказати їм шлях до щастя й краси. Якщо вже ми повинні відмовитися в житті від краси, а отже, й від свободи (бо краса — це і є свобода), то міф про Прометея є одним із тих, які нагадують нам: будь-яке спотворення образу людського — тільки тимчасове і ніщо не служить людині, якщо воно не служить всьому. Якщо вона відчуває голод на хліб і на верес, і коли правда, що спершу потрібен хліб, то навчимося бодай зберігати пам’ять про верес. У найпохмурішу пору історії нащадки Прометея у нескінченній важкій праці збережуть здатність бачити землю і невтомну траву. Герой, закутий у ланцюги, ще не втратив сили, і серед божого гніву і блискавиць спокійно зберігає віру в людину. Ось чому він твердіший за скелю і терплячіший за свого орла. Ця затята впертість вища, ніж повстання супроти богів, — в цьому для нас великий смисл. І ця прекрасна воля все зберегти в єдності, цілісності й неподільності завжди примиряла і знову буде примиряти стражденні серця людей із веснами світу.

– КІНЕЦЬ –