Unknown - Ромео і Джульєтта

Князь Не визирає сонце з-поза хмар…

Похмурий мир приніс світанок вам.

Ходім звідсіль. Все треба з’ясувати.

Ще доведеться вирішити нам,

Кого помилувать, кого скарати…

Сумніших оповідей не знайдете,

Ніж про любов Ромео і Джульєтти.

Усі виходять.

Примітки

Написання трагедії більшість критиків відносить за стилістичними ознаками до 1595 р. або навіть до ранішого часу. За життя автора видавалась чотири рази (в 1597-му, 1599-му, 1609-му роках, дата четвертого видання точно не встановлена). В 1623 р. побачила світ у виданні in folio.

Джерелом сюжету «Ромео і Джульєтти» є старовинна легенда, що неодноразово переповідалась італійськими новелістами. Найперша її обробка зустрічається в «Новеліно» Мазуччо (1476, нов. 36). Вже Луїджі да Порто («Історія двох шляхетних закоханих», прибл. 1524) переносить дію з Сіени до Верони, дає героям імена Ромео і Джульєтти. Імена ворогуючих сімей Монтеккі та Капулетті зустрічались також у «Божественній комедії» Данте («Чистилище», VI). Від Луїджі да Порто сюжет переходить до Бальдері («Нещасливе кохання», 1553), Банделло («Новели», 1554), Луїджі Грото (трагедія «Адріана», вид. 1578). Джіроламо делла Корта в «Історії Верони» розповідає про трагічну загибель Ромео і Джульєтти вже як про дійсну подію, що сталася нібито на початку XIV ст., за часів правління Бартоломео делла Скала. Переклад новели Банделло на французьку мову, що його здійснив П’єр Буато («Трагічні історії», 1599), був використаний при англійському перекладі Пейнтером і включений до його збірки «Палац насолоди» (1565-1567). До варіанта Пейнтера звернувся Артур Брук, що створив велику поему «Ромео і Джульєтта». Саме вона і стала основним сюжетним джерелом для Шекспіра.

Трагедія «Ромео і Джульєтта» посідає особливе місце у творчій спадщині Шекспіра. П’єса була написана в так званий дотрагічний період. Сама сутність трагічного в ній має зовсім інший характер порівняно з пізнішими трагедійними творами драматурга. В «Ромео і Джульєтті» сходяться мотиви і комедій, і ранніх хронік. Трагічне невіддільне тут від ліричного і навіть фарсового. Характерною рисою п’єси є і відсутність по-справжньому трагедійних персонажів. «Ромео і Джульєтта» - трагедія кохання, але кохання щасливого. Герої позбавлені почуття трагічної провини, їх загибель - це не очищення стражданням, як ми знаходимо в класичній трагедії.

Пристрасних у відчаї й радості, опалених жарким сонцем півдня юних коханців з Верони, що віддаються пориву всім своїм єством, повністю поглинає їх почуття. Вони переконані, що, не опираючись коханню, лише підкоряються закону природи. Питання про правомірність почуття для них не існує. Герої живуть пристрасно й нетерпляче. Дія трагедії охоплює лише п’ять днів (неділя - п’ятниця), в новелі Банделло - дев’ять місяців. Ромео з твору Банделло спокійно очікує повернення з Мантуї до Верони, для Шекспірових героїв розлука страшніша ніж смерть.

Прагнення використати кожну мить, жадібний потяг до всього земного притаманні не лише провідним героям трагедії. Імпульсивний і темпераментний світ, що оточує Ромео і Джульєтту, існує за тими ж законами. Легко й невимушено переходить від веселого жарту до запеклої суперечки Меркуціо. Не може дочекатись весілля дочки старий Капулетті, що переносить з четверга на середу ним же визначений день шлюбу. Та й сам Ромео, який тільки що прагнув примирити супротивників, нетямлячи себе, вбиває Тібальта (в новелі Банделло Тібальт гине випадково). Від спалаху ненависті до цілковитого виправдання коханого умить переходить Джульєтта, коли мамка розповідає їй про загибель брата. «В Ромео і Джульєтті» ще нема типового для майбутніх творів драматурга протиставлення центральних героїв тлу. У п’єсі немає навіть конкретного протагоніста, що був би носієм засад, протилежних коханню героїв, і тим п’єса вирізняється навіть серед ранніх творів Шекспіра. Так, наприклад, у «Сні літньої ночі» (комедія написана одночасно або трохи пізніше, ніж «Ромео і Джульєтта») проти кохання Гермії і Лізандра виступає батько героїні Егей. Батьки Ромео і Джульєтти дізнаються про їхнє кохання аж по загибелі героїв. Не випадково брат Лоренцо сподівається, що шлюб героїв приведе до примирення ворогуючих сімей навіть після смерті Тібальта.

Ворожнеча загалом не створює тієї безпосередньої сюжетної сили, яка призводить до загибелі закоханих. Вже від початку ця тема позбавлена високого трагедійного ореолу, який оточує, наприклад, боротьбу Ланкастерів і Йорків в історичних хроніках («Генріх VI»). Саме з нею найчастіше пов’язаний фарсовий елемент дії у творі. Так, фарсова за своєю сценічною функцією сутичка слуг на початку п’єси, набуває комедійності і постать старого Капулетті, який марно поривається схопити старовинний довгий меч (ці мечі стали вже за часів Шекспіра атрибутом актора в амплуа хвалькуватого воїна).