Кінг С. - Доктор Сон

— А ти мене випробуй, — бовкнула Роза.

На іншому боці зависла пауза, а коли суче дівчисько знову заговорило, голос її звучав задумливо.

— Сам на сам? Ні, ти ніколи не наважишся. Такі, як ти, боягузки ніколи не наважуються. Навіть супроти дитини. Ти обманщиця і брехуха. Ти іноді виглядаєш гарною, але я вже бачила твоє справжнє лице. Ти не що інше, як стара, курями засрана блядь.

— Ти… ти… — але чогось більшого Роза промовити не була в змозі. Її лють сягнула такого велетенського розміру, що їй здалося, вона її зараз саму задавить. Почасти це був шок від того, що її, Розу Циліндр, відчухрала дитина, чиїм власним транспортним засобом залишався велосипед, а головною турботою перед цими, останніми тижнями — коли ж в неї нарешті виростуть цицьки, більші за пухирчики від комариних укусів.

— Хоча, можливо, я подарую тобі шанс, — промовило суче дівчисько. Її самовпевненість і безжурна безрозсудність були просто неймовірними. — Гаразд, якщо ти приймаєш мої умови, я витру тобою підлогу, як ганчіркою. Іншими я не перейматимусь, вони вже й так помирають. — Вона відверто розреготалася. — Вдавилися хлопчиком-бейсболістом, подякуйте йому за це.

— Якщо ти приїдеш, я тебе вб’ю, — сказала Роза. Одна її рука знайшла її горло і зімкнулась на ньому, почавши ритмічно здавлювати. Пізніше там будуть синці. — Якщо ти втечеш, я тебе знайду. А коли знайду, ти верещатимеш ще довгі години до того, як помреш.

— Я не тікатиму, — сказала дівчинка. — І ми ще побачимо, хто з нас верещатиме.

— Скількох ти із собою привезеш на підтримку себе? Милочко?

— Я буду сама.

— Я тобі не вірю.

— Прочитай у моєму розумі, — сказала дівчина. — Чи ти так само боїшся туди поткнутися?

Роза нічого не відповіла.

— Авжеж, боїшся. Ти добре пам’ятаєш, що трапилося того разу, коли ти на це зважилася. Я дала тобі покуштувати твоїх власних ліків, і вони тобі не сподобалися, це ж факт? Гієна. Вбивця дітей. Боягузка .

— Перестань… називати… мене так.

— Там є місце, на пагорбі, де ви зараз. Оглядовий майданчик. Називається «Дах Світу». Я знайшла про нього в інтернеті. Будь там у понеділок о п’ятій вечора. Сама. Якщо будеш не сама, якщо решта гієн з твоєї тічки, поки ми будемо з тобою розбиратися, не сидітимуть у тій вашій їдальні, я про це знатиму. І тоді я поїду геть.

— Я тебе знайду, — повторила Роза.

— Ти так гадаєш? — Буквально глузуючи з неї.

Роза заплющила очі й побачила цю дівчинку. Вона побачила, як та корчиться на землі, рот її забитий жалкими шершнями, а з очей стирчать шпажки.

«Ніхто не має права говорити зі мною таким чином. Ніколи» .

— Я припускаю, що ти можеш мене знайти. Але до того часу скільки живих залишиться з твого смердючого Правдивого Вузла, щоби тебе підтримати? Дюжина? Десяток? Можливо, пара-трійка?

Ця думка вже встигла відвідати Розу. Те, що до такого ж висновку прийшла дитина, якої вона ніколи в живі очі не бачила, чомусь бісило її найбільше.

— Твій Крук знав Шекспіра, — промовило суче дівчисько. — Він цитував мені з нього трохи, незадовго перед тим, як я його вбила. Я теж трішки знаю, бо в нас є Шекспірівський гурток у школі. Ми поки що прочитали тільки одну п’єсу, «Ромео і Джульєтта», але міс Франклін роздала нам довжелезні роздруківки зі знаменитими цитатами з інших його п’єс. Вирази, на кшталт «бути чи не бути» та «це для мене однаково, що грецькою»[386]. Ти знала, що це з Шекспіра? Я ні. Справді ж, цікаво?

Роза нічого не відповіла.

— Ти зовсім не думаєш про Шекспіра, — сказало суче дівчисько. — Ти думаєш про те, як сильно тобі хочеться мене вбити. Мені не треба читати твої думки, щоби це знати.

— Якби я була на твоєму місці, я б тікала, — промовила задумливо Роза. — Якомога швидше і якомога далі, куди тільки зможуть тебе донести твої дитячі ніжки. Це врешті-решт тобі не допоможе, але ти прожила б трішечки довше.

Суче дівчисько наче й не чуло.

— Там є ще інша цитата, я її дослівно не пам’ятаю, але там говориться десь так: «Піднесений на власній петарді»[387]. Міс Франклін нам пояснила, що петарди — це були такі бомби на паличках. Я гадаю, щось таке трапилося і з твоїм племенем боягузів. Ви насмокталися не того духу й зависли на петарді, а тепер та бомба вибухає. — Вона зробила паузу. — Ти ще там, Розо? Чи вже втекла?

— Приїзди до мене, милочко, — промовила Роза. Вона відновила в собі незворушність. — Якщо хочеш зустрітися зі мною на оглядовій платформі, саме там я й буду. Насолодимося разом краєвидами, чому б ні? І подивимося, хто сильніший.