Кінг С. - Доктор Сон

Він зазирнув до аптечної шафки. Серед макіяжних тюбиків і безладдя флакончиків із безрецептурними засобами знайшлося три слоїки тих, що продають тільки за приписом лікаря. Найперше — «Дифлюкан», який зазвичай виписують при грибкових інфекціях. Побачивши його, Ден знов порадів, що він обрізаний. Другим був «Дарвон суміш 65». Відкоркувавши флакон, він побачив там із півдюжини капсул і три з них поклав собі до кишені для пізнішого застосування. Останній рецепт було виписано на «Фіорицет», і цей флакончик, на щастя, виявився майже повним.[34] Ден проковтнув три пігулки, запивши їх холодною водою. Від нахиляння до раковини біль у його голові став ще гіршим, але він подумав, що полегшення настане вже незабаром. Створений проти мігрені й головного болю при внутрішньочерепному тиску, «Фіорицет» був гарантованим убивцею похмілля. Ну… майже гарантованим.

Він уже мало не причинив дверцята аптечки, але вирішив наостанок ще раз озирнути її вміст. Посовав усе те лайно, що там лежало. Вагінального колечка немає. Можливо, воно лежало у неї в сумочці. Він сподівався, що так, бо сам гумок при собі не носив. Якщо він її трахав — хоча напевне він цього не пам’ятав, але, мабуть, таки так — він робив це незагнузданим.

Одягнувши труси, він почалапав назад до кімнати, де на мить затримався у дверях, дивлячись на жінку, яка привела його вночі до себе додому. Розчепірені руки і ноги, все на видноті. Вчора увечері у своїй тісній шкіряній сукенці до середини стегна, обрізаному топіку, в сандаліях на коркових підборах і сережках-кільцях вона виглядала, як богиня Західного світу. Зараз, уранці, він побачив обвисле біле тісто її майбутнього пивного черевця і друге підборіддя, що вже почало намічатися під першим.

Він побачив дещо гірше: зрештою, вона не була жінкою. Можливо, не малоліткою (прошу, Боже, тільки не сцикавкою кримінального віку), але їй напевне було не більше двадцяти, а можливо, й менше вісімнадцяти років. На одній стіні висів тремтливо дитячий плакат «КІСС»[35], на якому Джин Сіммонс вивергав із себе вогонь. На іншій — гарнюнє кошеня з настраханими очима вчепилося в гілку дерева. ЧІПКО ТРИМАЙСЯ, БЕЙБІ — радив напис на цьому плакаті.

Він мусив звідси вшиватися.

Їхній одяг жужмом валявся в ногах матраца. Він виплутав свою майку з її трусиків, насмикнув її собі через голову, потім вліз у джинси. І, не довівши наполовину догори блискавку, застиг, раптом второпавши, що його ліва передня кишеня зараз значно пласкіша, аніж вона була вчора вдень, коли він виходив з того закладу, де чеки перетворюють на готівку.

«Ні. Цього бути не може».

У його голові, яка лишень почала на найдрібнішу крихточку почуватися краще, знову застугоніло наввипередки з серцем, що набрало темпу, а коли він сягнув рукою до кишені, та виринула звідти всього лиш з десятидоларовою банкнотою і двома зубочистками, одна з яких встромилася йому під ніготь, у самісіньке чутливе м’ясо під ним. Він це ледь завважив.

«Ми ж не пропили п’яти сотень доларів. Жодним чином не могли. Ми б померли, якби випили так багато».

Його портмоне залишилося на своєму місці, у задній кишені. Він його витяг, плекаючи безнадійну надію, але де ж пак. У якийсь момент він певне переклав десятку, яку зазвичай тримав у ньому, до передньої кишені. Передня кишеня складніша для барних щипачів, що наразі здавалося гірким жартом.

Він подивився на розпластану навзнак на матраці хропучу дівчину-жінку і вже було зробив порух до неї, збираючись струсонути, розбудити і запитати, що вона зробила з його клятими грошима. Придушити її, аби прокинулася, якщо цього буде треба. Але якщо вона його обібрала, чому тоді вона привела його до себе додому? Та й чи не було там чогось іще? Якоїсь іншої пригоди, після того, як вони полишили той «Молочний Шлях»? Тепер, коли в голові почало прояснюватися, йому зринула згадка — туманна, але, ймовірно, правильна — про те, як вони ловлять таксі до залізничного вокзалу.

«Любий, я знаю хлопця, який там тусується».

Вона насправді таке казала чи це все тільки його уява?

«Вона це казала, гаразд. Я у Вілмінгтоні, Білл Клінтон [36] президент, і ми поїхали на залізничний вокзал. Де дійсно знайшовся якийсь хлопець. Того типу, що воліє робити свій бізнес у чоловічому туалеті, особливо якщо покупець має трохи опрацьоване обличчя. Коли він спитав, хто на мені повправлявся, я сказав йому…»

— Я сказав йому, щоби не пхав носа до чужого вулика, — пробурмотів Ден.