Кінг С. - Доктор Сон

— Ви нас уграли, — промовила Енді Зміїне Жало. Голосом ледь розбірним. — Нас розвела купка мугирів. Повірити в таке не можу.

Ден показав на Дейва:

— Цей мугир — батько тієї дівчинки, яку ви приїхали ловити. Просто на той випадок, якщо тобі цікаво.

Зміїне Жало спромоглася на болісну усмішку. Зуби в неї обпливали кров’ю.

— Ти думаєш, мені на це дрібно не насрати? Для мене він звичайний чмир з хером надроченим. Навіть у Папи Римського він є, і кожному з вас байдуже, аби лиш в когось його увіпхати. Їбучі мужики . Аби лиш виграти, авжеж? Завжди лиш аби ви…

— Де інший ваш? Де Крук?

Енді закашлялася. Кров струменіла з кутиків її рота. Колись вона була загубилася, а потім вона знайшлася. У темному кінотеатрі вона знайшлася, і знайшла її богиня з грозовою хмарою темного волосся. Тепер вона помирає, але вона не поміняла б ані секунди. Роки між президентом колишнім актором і чорним президентом були гарними роками; а одна та казкова ніч з Розою була ще кращою. Вона просвітлено всміхнулася до цього високого, гарного на вигляд. Усмішка давалася боляче, але вона все одно на неї спромоглася.

— О, він. Він у Ріно[350]. Трахає мугирських дівоньок.

Вона знову почала зникати. Ден почув шепіт Джона Далтона:

— Ох, Боже мій, тільки подивіться на це. Внутрішньомозковий кровообіг. Я насправді можу це бачити.

Ден чекав, чи повернеться знову Тату Жінка. Врешті-решт вона повернулася, з довгим стогоном крізь стиснуті й закривавлені зуби. Зациклювання, схоже, завдавало їй більше болю, ніж той удар, що до нього спричинився, але Ден подумав, що зможе цьому зарадити. Він відвів руку жінки від її потрощеної вилиці й устромив туди свої пальці. Він відчув, як від цього зсунувся весь її череп; це було як штовхнути сильно розтрощену вазу, що тримається купи на кількох уривках клейкої стрічки. Цього разу Тату Жінка видала більше, ніж просто стогін. Вона завила і слабенько шкребнула Дена, який не звернув на це уваги.

— Де Крук?

— У Енністоні! — проверещала Зміїне Жало. — Він вийшов у Енністоні! Прошу, не робіть мені більше боляче, татусю! Будь ласочка, не треба, я зроблю все, що ви хочете!

Ден згадав, як Абра розповідала, що ці монстри робили з тим хлопчиком в Айові, як вони закатували його і, Богу лише відомо, скількох іще, й відчув майже неприборкуване бажання зовсім відірвати нижню половину обличчя цієї убивчої курви. Бити її по кровоточивому, потрощеному черепу її власною щелепою, поки не зникнуть разом і щелепа, і череп.

А потім — абсурдно, зважаючи не ситуацію — він згадав того хлопчика у майці «Брейвз», як він тягнувся по залишки коксу, розсипані на глянсовій обкладинці журналу. «Цукейки» , — сказав тоді він. Ця жінка не мала нічого спільного з тим хлопчиком, нічогісінько , але запевняти себе в цьому було марно. Його гнів раптом випарувався, залишивши його з відчуттям нудоти, слабкості й порожнечі.

«Не робіть мені більше боляче, татусю» .

Він підвівся, витер руки собі об сорочку і, наче сліпий, вирушив до «Ріви» .

( «Абро ти там» )

( «так» )

Вже не так панічно, і це було добре.

( «треба щоб мама твоєї подружки зателефонувала в поліцію і сказала їм що ти в небезпеці Крук у Енністоні» )

Втручати поліцію у справу, яка по суті є надприродною, це було останнім, чого Ден хотів, але наразі він не бачив іншого вибору.

( «я не…» )

Перш ніж вона встигла договорити, її думку перебило потужним вереском жіночої розлютованості.

(«ТИ МАЛЕ КУРВИЩЕ»)

Раптом у Деновій голові знову опинилася та жінка в капелюсі, цього разу не як елемент сновидіння, а в’яв, у глибині поза його очима спалахнув її образ: істота неймовірної вроди, яка була зараз голою, її вологе волосся лежало в неї на плечах зміями Медузи Горгони. Але тут її рот роззявився і вся краса зруйнувалася. Там була тільки темна діра з єдиним випнутим пожовклим зубом. Майже іклом.

(«ЩО ТИ НАРОБИЛА»)

Ден похитнувся і сперся рукою об перший пасажирський вагон «Ріви» , щоб утриматися на ногах. Світ усередині його голови обертався. Жінка в капелюсі зникла, і раптом навкруг нього згромадилися занепокоєні обличчя. Люди питалися, чи все з ним гаразд.

Він пригадав, як Абра намагалася пояснити, як обертався світ того дня, коли вона побачила фотографію Бреда Тревора в «Енністонському шоппері» ; як зненацька Абра почала дивитися на світ очима жінки в капелюсі, а жінка у капелюсі дивилася її очима. Тепер він зрозумів. Те саме відбувається знову, і його заразом тепер теж взяли покататися.