Кінг С. - Доктор Сон

— А інші не здатні на локалізацію? — запитав він її.

— Та леді в капелюху це вміє, навіть звіддаля, за півкраїни, але наразі вона відсторонилася. — Абрині губи вкотре скривилися у тій самій, дещо лячній, усмішці, показавши вершечки її зубів. Через це вона здалася значно старшою за свій вік. — Роза боїться мене.

Присутність Абри в Деновій голові не була безперервною. Вряди-годи він відчував, як вона йде деінде, сягаючи — о так, дуже обережно — того, хто колись виявився досить дурним, щоб натягнути собі на руку бейсбольну рукавицю Бредлі Тревора.

Абра сказала, що вони зупинилися в місті, яке називається Старбридж (Ден не сумнівався, що вона має на увазі Стербридж), і там з’їхали з платної автомагістралі, рухаючись далі другорядними дорогами в напрямку яскравого сигналу її свідомості. Пізніше вони зупинилися пообідати в придорожньому кафе, їли не поспішаючи, розтягуючи фінальний відрізок своєї подорожі. Вони знали, куди їде зараз вона, і щиро бажали, щоб вона туди дісталася, бо Клауд-Геп відлюдна місцина. Вони вважали, що таким чином вона полегшує їм їхню роботу, ну то й гаразд, але її робота була делікатною, чимсь на кшталт телепатичної лазерної хірургії.

Був один тривожний момент, коли порнографічний сюжет заповнив мозок Дена — той груповий секс біля басейну — але він зник майже одразу. Він подумав було, що ненароком зазирнув до її підсвідомості, де — якщо вірити доктору Фройду — ховаються всі наші примітивні бажання. То було припущення, про яке він міг би пошкодувати, але аж ніяк не ганити себе через нього; він давно навчився не встромляти свого носа до найприватніших чужих справ.

Ден тримав штурвал «Ріви» однією рукою. Інша була на облізлому хутрі м’якого кролика, що лежав у нього на колінах. Обабіч пропливав густий ліс, який вже почав пломеніти серйозними кольорами. На сидінні праворуч — так званому провідницькому — джеркотів Дейв, розповідаючи своїй доньці сімейні історії, танцюючи на кістках принаймні одного скелета з родинної шафи.

— Коли вчора вранці зателефонувала твоя мама, вона сказала мені, що в підвалі будинку Момо зберігається певна скриня. Позначена іменем Алессандра . Ти знаєш, хто це така, авжеж?

— Бабуся Сенді, — промовив Ден. Боже, в нього навіть голос звучить вище. Молодше.

— Саме так. Ну, є дещо, чого ти, мабуть, не знаєш, і в такому випадку ти цього від мене не чула. Гаразд?

— Так, тату. — Ден відчув, як кутики його губ викривляються догори, десь там, далеко звідси. Абра усміхалася, дивлячись на літери, які їй наразі дісталися в скреблі: БОРЗІЙ.

— Твоя бабуся Сенді закінчила Університет штату Нью-Йорк в Олбані[344] і проходила педагогічну практику в якійсь підготовчій школі, розумієш? Десь у Вермонті, чи в Массачусетсі, чи тут, у Нью-Гемпширі, я забув, де точно. Десь посередині свого двомісячного терміну вона взяла й звільнилася. Хоча якийсь час ще залишалася у тій місцині, можливо, займалася якоюсь тимчасовою роботою, офіціанткою чи ще кимсь, але точно відвідувала багато концертів і вечірок. Вона була…

5

( «дівчиною, з якою приємно провести час» )

Це повернуло на думку Абрі тих трьох секс-маніяків біля басейну, що лизалися й прицмокували під старозавітну музику диско. Беее. Дехто має вельми дивні уявлення щодо приємного проведення часу.

— Абро? — це була місіс Дін. — Твоя черга, серденько.

Якщо їй доведеться підтримувати це надто довго, у неї станеться нервовий зрив. Значно легше їй було б робити це вдома, самій. Вона навіть була запустила таку ідею батькові, але він і слухати про таке не схотів. Ні та й годі, навіть під наглядом містера Фрімена.

Вона скористалась чиєюсь чужою літерою Й на дошці й виклала ЗБІЙ.

— Дякую, Аббочко, я теж сюди піду, — сказала Емма. Розвернувши дошку, вона почала її вивчати пронизливим поглядом із вартим випускного іспиту зосередженням, яке триватиме щонайменше хвилин п’ять. Можливо, навіть десять. А потім викладе щось абсолютно калічне, типу БІК або ЛОБ.

Абра повернулася до «Ріви» . Те, що розповідав там батько, було доволі цікавим, хоча вона вже знала про все це набагато більше, аніж він собі уявляв.

( «Аббі? Чи ти…» )

6

— Аббі? Чи ти слухаєш?

— Звичайно, — відповів Ден. «Мені тільки треба взяти невеличкий тайм-аут, щоби викласти слово». Це цікаво.

— Отже, Момо в той час жила на Мангеттені, і коли Алессандра у липні того року приїхала до неї в гості, вона вже була вагітною.