Кінг С. - Доктор Сон

«Саббатха ханті, лодсам ханті, каханна різоне ханті» — слова, що були древніми, коли Правдивий Вузол мандрував возами по Європі, продаючи торф’яні брикети та всякі брязкальця. Ймовірно, вони були древніми, коли був молодим Вавилон. Ця дівчинка потужна, але Правдиві над -потужні, і Роза не очікувала реальних проблем. Дівчинка спатиме, а Роза рухатиметься з тихою скрадливістю, визбируючи інформацію і підсаджуючи навіяння, як маленькі вибухові пакети. Не просто одного червака, а ціле їх гніздо. Деяких з них дівчинка може виявити і знешкодити.

Решту — ні.

6

Цього вечора, вже після того як вона закінчила робити свої домашні завдання, Абра майже сорок п’ять хвилин балакала по телефону з матір’ю. Спілкування відбувалося на двох рівнях. На верхньому вони говорили про те, як в Абри пройшов цей день, про шкільні справи наступного тижня і про костюм, який на ній буде на прийдешньому вечорі танців у Гелловін; вони обговорювали плани перевезення Момо на північ, до Фрейжера, в хоспіс (який Абра за звичкою подумки називала «хот спайсом»); Люсі розповіла Абрі про актуальний стан Момо, що, як вона сказала «є наразі доволі непоганим, зважаючи на всі негаразди».

На іншому рівні Абра чула болісні ремствування Люсі на те, що вона якось не виправдала сподівань своєї бабусі, і правду про реальний стан Момо: перелякана, пригнічена, змучена болем. Абра намагалася послати матері утішливі думки: «Все гаразд, Ма; ми любимо тебе, Ма; ти робила все, що тільки могла робити, і стільки, скільки була в змозі робити» . Їй подобалося думати, що деякі з цих думок дійдуть, але насправді вона в це не вірила. Вона мала чимало талантів — таких, що були чудесними і лячними водночас, — але здатність змінювати емоційну температуру іншої особистості до них ніколи не належала.

А Ден це вміє робити? Вона подумала, що, мабуть, так. Вона подумала, що саме цю частину свого сяйва він використовує для допомоги людям у «хот спайсі». Якщо він насправді це вміє, можливо, він допоможе й Момо, коли вона переїде туди. Це було б добре.

Вона спустилася донизу одягнена у фланелеву рожеву піжаму, яку їй на минуле Різдво була подарувала Момо. Батько зі склянкою пива в руці дивився по телевізору «Ред Сокс». Вона смачно цмокнула його в ніс (він завше казав, що терпіти цього не може, але вона знала, що насправді йому це до вподоби) і сказала, що йде вже спати.

— La homework est complète, mademoiselle? [294]

— Так, тату, але французькою домашнє завдання буде «devoirs» .

— Приємно чути, це приємно чути. Як там твоя мати? Я питаю, бо мав з нею хіба що секунд з дев’яносто, перш ніж ти вхопила слухавку.

— У неї все окей. — Абра знала, як там насправді, але також знала, що «окей» відносний термін. Вона вже було вирушила з кімнати, але повернулася назад.

— Вона казала, що Момо — немов крихка фігурка зі скла. — Мати цього не казала вголос, але думала про це. — Казала, що всі ми такі.

Дейв приглушив у телевізорі звук.

— Ну, я гадаю, це дійсно так, проте декотрі з нас зроблені з дивовижно міцного скла. Пам’ятай, твоя Момо зберігалася на верхній поличці цілою і неушкодженою багато-багато років. А тепер підійди-но сюди, Абба-Доцю, й обніми свого тата. Не знаю, чи потрібно це тобі, але я б не відмовився.

7

За двадцять хвилин по тому вона вже лежала в ліжку з увімкнутим нічником Містером Ведмедиком Пухом, пережитком раннього дитинства, що жеврів на комоді. Вона сягнула до Дена і знайшла його у функціональній залі, де стояв стіл для пінг-понга, лежали журнали і головоломки, а на стіні висів великий телевізор. Він грав у карти з парою мешканців «хот спайса».

( «ти поговорив з доктором Джоном?» )

( «так, післязавтра ми вирушаємо до Айови» )

Ця думка надійшла у супроводі ескізної картинки старовинного літачка-біплана. У ньому сиділи двоє чоловіків у старомодних літунських шоломах, окулярах-консервах і довгих кашне. Абра посміхнулася цій картинці.

( «якщо ми привеземо тобі» )

Картинка кетчерської рукавиці. Вона зовсім не була схожою на ту, яка належала хлопчику-бейсболісту, але Абра зрозуміла, що хотів сказати Ден[295].

( «чи не очманієш ти» )

( «ні» )

Не можна їй. Взяти до рук рукавицю мертвого хлопчика, це буде жахливо, але вона мусить це зробити.

8

У загальній залі «Рівінгтона-1» містер Бреддок втупився в Дена отим сповненим монументального і злегка зачудованого роздратування поглядом, який вміють успішно застосовувати тільки люди дуже старі й на межі сенільності.