Іван Ковтун: Азіатський аероліт

Марич віддався на волю натовпу, що легко схопив його в свої гнучкі обійми й потяг униз вулицею.

На мить вулиця приголомшила його, загальмувала болючий неспокій. І він мимоволі, сам того не помічаючи, почав з цікавістю спостерігати Бродвей.

Заграви світла з усіх боків болюче били в очі, шум і розмови натовпу глушили грюкіт елевейторів і собвеїв, прориваючи брязкіт заліза й рев сирен, з кафе-ресторанів у відчинені двері виривалася тривіальна музика.

Високо (треба було до болю закидати назад голову) на хмарочосі плавко вимахував крилами зелений орел - марка фірми «Мажестік». Збоку велетенська маска, блискаючи білими зубами, весело підморгуючи, матлала зубною щіткою. Далі вогняним водограєм лився якийсь напій у криштальний бокал. І скрізь поміж реклам спалахували заграви вогню: червоного, бурштинового, зеленого, синього.

Унизу, біла од вогнів електрики, вулиця була запруджена подвійним міцним ланцюгом чорних блискучих авто, вогняною гадюкою з грюком повзли на гору трамваї.

І кожні дві хвилини на вуличних маяках гасли зелені вогні й спалахували червоні, тоді стрімкий потік авто, автобусів і кебів враз зупиняв свій біг і застигав нерухомою смугою. З інших вулиць, що перетинали Бродвей, стрімко линув другий потік машин.

Вулиця, вилучаючи дивовижні гами потужних згуків, творила неймовірний і дивовижний джаз.

Покірного Марича потік ніс все далі й далі. Повз нього пропливали квадратові, довгобразі, старі й молоді обличчя в циліндрах, білих манжетах, обличчя жінок з підведеними тонко очима (тому очі здавалися глибокими й принадними), мигтіли коштовні розкішні вбрання, капелюшки, розкішні хутра, шовкові тканини, перли. Від вогню блищали очі хоробливим, неприродним блиском.

Ошелешений новими вражіннями, Марич незчувся, як опинився далеко від центру й зупинився, помітивши, що його вже не оточує натовп.

Тоді повернувся до готелю. Глянув на годинник - рівно дві. Знов на самоті відчув, як прийшов до нього неспокій і біль. І коли дістався знов центру, де вулиці були ще засмічені людським тілом, вже ніщо не могло вгамувати настирливих знайомих думок. І внутрішній біль, що непокоїв його, перетворився на якесь нудне внутрішнє скигління, коли вуха знов різонув металевий, рівний, неживий голос гучномовця:

- У п’ятницю в клубі інженерів Ерґе зробить доповідь про свій винахід, цей винахід, на думку знаменитих фахівців, зробить революцію в сучаснім повітроплавстві.

* *

*

«Ленінград 25/ХІ 192...

Дорогий Вікторе Миколайовичу!

Дух неспокою знов посів мене. Знов думки про Азіятський Аероліт переслідують і тривожать старого. Як ніколи відчуваю вашу відсутність - ой, як потрібні, дорогий мій - порівняння не підшукаю. Я збирався вам давно писати, але справи так закрутилися, що я не мав хвилини, щоб черкнути слово.

Вчора повернувся з Москви, був у Наркома. Вікторе Миколайовичу! Слава, наша взяла! Ви не можете уявити, що то був за прийом, я вийшов звідти буквально зачарований. Те, що я добивався десяток літ - те, що було незрозуміло для моїх же колег - він зрозумів з півслова. Він зрозумів, що це справа світового значення й масштабу.

Коли йшов до його в кабінет я думав: «не пощастить - що ж, візьму й почимчикую як і в 19... році з костуром в тайгу, на власні копійки, шукати остаточно місце падіння - іменно почимчикую - на зло всім».

Ви ж, любий мій друже, розумієте, що після того, як я досяг Краксової гори удвох з провідником-тунгусом і був майже біля могили аеролітів, я не можу не повернутися туди й не закінчити початої величезної ваги справи. Як зараз пригадую: я пройшов, осилюючи пасма на десять кілометрів на захід, і диво дивне! Чим далі я йшов уперед (на захід), верхівлі буреламу з півдня-сходу стали ухилятися на південь. І враз з одної верхівки глянув на мене стривожений, як суміш порогу, ландшафт шпичастих голих гір з глибокими долинами поміж ними. Глибока ущелина просікала з півночі на південь ланцюги гір. В ній побачив я струмок. Знаменний струмок Великої Трясовини.

А ви ж, Вікторе Миколайовичу, знаєте, що тайга не має природніх лисин. На перевалі я став табором і почав кружляти навколо низини Великої Трясовини - спочатку на захід по лисих гребнях гір (бурелам на них лежав уже вершками на захід). Величезним колом я обійшов всю низину горами до півдня й бурелам, як заворожений, верхів’ям теж схилився до півдня. Я повернувся до табору й знов лисинами гір пішов до сходу - і бурелам всі свої верхівлі на схід похилив. Я зібрав усі свої сили і вийшов знов до півдня майже що до Хушмо - лежача щетина верхівель буреламу повернула також до півдня... Сумніву не було: я обійшов навколо центр падіння.