Коллектив авторов - І-цзін. Книга змін

шан ). Риски символізують етапи розвитку тієї чи іншої ситуації, показаної в гексаграмі. Місця ж від нижнього, початкового, до шостого, горішнього, які займають риски, називають вей (позиції). Непарні позиції (початкова, третя та п’ята) вважають позиціями світла ( ян ); а парні (друга, четверта та горішня) – позиціями темряви ( інь ). Природно, що тільки в половині випадків світлова риска опиняється на світловій позиції, а тіньова – на тіньовій. Ці випадки називають «доречністю» рисок: у них сила світла чи темряви «знаходить своє місце». Загалом це розглядається як сприятливе розташування сил, але не завжди вважається найкращим.

Таким чином, ми отримуємо таку схему:

Таким чином, гексаграма з повною «доречністю» рисок – це 63-тя, а гексаграма з повною «недоречністю» рисок – 64-та.

Уже в найдавніших коментарях до «Книги змін» вказується, що спочатку було створено вісім символів із трьох рисок, так звані триграми. Вони отримали певні назви і були прикріплені до певних кіл понять. Тут ми вказуємо їхнє накреслення та їхні основні назви, властивості й образи.

З цих понять можна зробити висновок, як у теорії «Книги змін» розглядався процес виникнення, буття та зникнення. Творчий імпульс, занурюючись в середовище меону – виконання, діє, насамперед, як збурення останнього. Після цього настає його повне занурення в меон , яке призводить до створення творіння, до його перебування. Але позаяк світ – це рух, боротьба протилежностей, то поступово творчий імпульс відступає, відбувається уточнення сил, що творяться, і далі за інерцією зберігається якийсь час лише їхнє зчеплення, яке призводить, врешті-решт, до розпаду всієї ситуації, що склалася, до її вирішення.

Кожна гексаграма може розглядатися як поєднання двох триграм. Їхнє взаємне співставлення характеризує цю гексаграму. При цьому в теорії «Книги змін» традиційно вважають, що нижня триграма стосується внутрішнього життя, майбутнього, створюваного, а горішня – зовнішнього світу, що відступає, руйнується, тобто:

– зовнішнє, що відступає, руйнується;

– внутрішнє, що наступає, створюється.

Крім цього, гексаграма іноді розглядається й як така, що складається з трьох пар рисок. За теорією «Книги змін», у світі діють три космічні потенції – гармонія великої тріади Небо – Людина – Земля .

Існує також вироблена у ворожильній практиці іцзіністів символіка окремих позицій гексаграми. У суспільстві: 1. Простолюдин; 2. Службовець; 3. Боярин; 4. Придворний; 5. Цар; 6. Досконалий чоловік. У людському тілі: 1. Ступні; 2. Гомілки; 3. Стегна; 4. Тулуб; 5. Плечі; 6. Голова. У тілі тварини: 1. Хвіст; 2. Задні ноги; 3. Задня частина тулуба; 4. Передня частина тулуба; 5. Передні ноги; 6. Голова.

Траплялися й інші способи розгляду структури гексаграм, але повне перелічення їх для нашої мети зайве. Тому ми обмежуємося лише такими вказівками.

У горішній і нижній триграмах аналогічні позиції мають найближчий стосунок одна до одної. Так перша позиція слушна щодо аналогії до четвертої, друга – до п’ятої та третя – до шостої.

Також вважали, що світло тяжіє до темряви так само, як пітьма до світла. Тому й у гексаграмі цілі риски кореспондують перерваним. Якщо співвідносні позиції (1…4, 2…5, 3…6) зайняті різними рисками, то вважається, що між ними «є відповідність»; у разі однорідності рисок на співвідносних позиціях між ними «відповідності немає».

Особлива увага зосереджена на аналізі гексаграми другої та п’ятої позицій. Кожна з них є (в нижній або у горішній триграмах) центральною, тобто такою, в якій найдосконалішим і найврівноваженішим чином виявляються ознаки триграми.

Крім цього, при аналізі гексаграми традиційно вважають, що більшого значення набувають риски світлові або тіньові, якщо вони в меншості. Так, у гексаграмі єдина тіньова друга риска «керує» іншими рисками й є для них центром тяжіння.

Друга частина тексту «Книги змін» написана звичайними для китайської мови ієрогліфами й є інтерпретацією гексаграм загалом, співвідношенням складових їхніх триграм та окремих рисок. Це, власне, й є текст «Книги змін». Він неоднорідний, належить різним авторам і створений у різний час.

У цьому тексті ми, передусім, розрізняємо основний текст і коментарі, що примикають до нього, й які давно вже ніби зрослися з основним текстом, тому подальша достатньо рясна коментаторська література розвинулася навколо основного тексту та доданими до неї коментарями.

Читать дальше