Олег Чорногуз - Претенденти на папаху

— Камус, — прочитав уголос Кнюх.

— Кам'я, — уточнив Понюхно.

— Не кам'я, а камьюс, — кинув своє слівце Хлівнюк. — Це знаменитий французький коньяк «Камьюс».

— Не камьюс, а кам'ю, — вибухнув Ковбик, який фальші, як взагалі усього штучного, не любив. — Мужва з верхньою освітою. Від села не втекло, а до міста не добігло.

— Кентаври, — уставив своє слівце Клавдій Миколайович Хлівнюк, фіндіпошівський знавець слів іншомовного походження. — Кентаври.

— Кентаври, кентаври! — повторив механічно Ковбик і зосередив усю свою увагу на пляшці.— Розливайте, Масік. Чого оце ви півгодини від задоволення долоні натираєте? Так, чого доброго, ще запахне смаленим…

— А цікаво, Стратоне Стратоновичу, що вам у Парижі найбільше сподобалося? — подав і свій писклявий голос, осмілівши після першої чарки на голодний шлунок, молодий спеціаліст Октавіан Мамуня.

Ковбик заходився критично й безцеремонно вивчати Мамуню, начебто бачив уперше. Дивні асоціації проходили в голові Стратона Стратоновича. Йому ввижалося, що Мамуня довгий час не міг з'явитися на світ тільки тому, що в основі у нього були закладені великі вуха й широкі плечі. Але природа-матінка розпорядилась по-своєму, думалося Ковбику: своєчасно пообрізала Мамуні вуха й приліпила їх до голови так близько, що коли не придивлятися, то важко й помітити їх. Вони ховалися за чубом і десь трохи позаду, ніби виглядали з-за голови. Голова у Мамуні теж була маленька, схожа на торпеду далекого польоту. І взагалі весь Октавіан скидався чомусь на реактивний літак, який проходив стратосферу з швидкістю світла. І загострена голівка, і приліплені до неї маленькі вушка з широкою основою, гострий, як, до речі, і в Понюхна, носик, гострі, як у трикутника, плечі. Він навіть носив шапку-пиріг. Все це свідчило про те, що Мамуня, маленький Мамуня, складений із загострених на вершечку частин двадцять п'ять років тому, прорвався у цей світ, як і у «Фіндіпош», по знайомству.

Ковбику здалося, а може, просто йому про це хтось говорив, що Мамуня народився передчасно. Саме тоді, коли його ніяк не можна було випускати на світ із чисто сімейних обставин. Батьки його були першокурсниками медичного інституту. А бабуся Мамуні наполягала, аби за будь-яку ціну позбулися майбутнього нащадка. І тільки мудрий сивовусий дідусь Мамуні — Октавіан Мамуня — сказав: «Ні в якому разі!» І маленький, принишклий Мамуня-онук тихо, без жодного зойку чи крику прийшов на цей світ. Милий, добрий і такий в усьому маленький, що навіть Карло Іванович Бубон у відомості на зарплатню прізвище Мамуні постійно писав з маленької літери. Зате ім'я Октавіан, дане Мамуні на честь його розумного діда, писав якось по-особливому і завжди з великої літери. Мамуня лагідний і довірливий, як відвідувач ресторану, що вперше у своєму житті прийшов у цей заклад, свято вірячи, що він звідси вийде таким же необдуреним, як і зайшов.

Стратон Стратонович ще раз глянув на Мамуню, що сховався, як равлик, за комірцем свого піджачка, а тоді вже перепитав:

— Що найбільше сподобалося? Ну, як вам сказати, Октавіане… Якщо хочеш у темпі випити, то це краще за все зробити на площі Сен-Огюстен, якщо закусити, то на бульварі Курсель, а якщо і випити й закусити, то, звичайно, в Булонському лісі чи на набережній Сени.

Ковбик відкинувся у своєму кріслі, яке раптом за його спиною перетворилося на м'який паризький фотель, і продовжував кидати французькими фразами, як шматочками льоду у віскі.

— Біля Ейфелевої вежі чи на авеню Сюффран, в Сан-Жермен-де-Пре, на майдані Кліші, Єлісейських Полях, на пагорбі Монмартра, на вулиці Ріволі, Нотр-Дам-де-Лорет, Ля-Врієр чи навіть на мальовничому Пер-Лашез… Ну де б ви не були, Мамуню, — всюди маленькі, затишні і жваві бістро. Тільки переступив поріг— не встиг оговтатися, а хазяїн тут як тут: «Же ву прі, мосьє». Глянеш на нього, типовий тобі наш дядько, а воно француз. «Же ву прі» та й «Же ву прі». Аж упрієш, коли на кожному розі забігайлівка. І через секунду — що вже там твоя душа на ранок просить: арманьяк, коньяк, шампіньйоза, мартіні, «Джоні Уокер», віскі… Гидота, скажу я вам, — скривився Стратон Стратонович, щоб ще й мімікою доповнити свою відразу до іноземних напоїв. — Гірше нашої самодралівки, але п'ють оті віскі одинарні, подвійні, потрійні. Якось я собі замовив оте потрійне, і що б ви думали?.. А чого це ви не п'єте, Мамуню? — несподівано загальмував свою розповідь Стратон Стратонович, зиркнувши на молодого спеціаліста. — Мабуть, тому у вас і вуха по обидва боки голови розвішані.