Андрій Кокотюха - Язиката Хвеська

Поки що йому здавался — таки переконав. Бо дружина навіть не насідала, аби показав скарб, як обіцяв. Навпаки, погодлася сумлінно і терпляче чекати свого часу. Натомість дзвінка від Артура Комаровського чекала ой як нетерпляче, і Бойко вже починав побоюватися, як би його активна дружина не почала штурм офісу цього самого «Комара».

Ось від чого відволік Максима вранішній дзвінок.

Тримаючи чашку з недопитою кавою, він підійшов і відчинив.

Чоловіка, який постав у дверях, Бойко раніше ніколи не бачив. З першого погляду гість здався йому дуже схожим на орангутанга в людському одязі. Гість крім того був нижчим за Бойка на голову, тому глядів на нього з-під низького покатного лоба.

— Здрастуйте, — спокійно, навіть приязно, наскільки можуть бути приязними орангутанги, притався незнайомець. — Ви — Максим Бойко? Я вгадав?

— Вгадали, — кивнув той. — Є такий. Я тут живу.

— Я взагалі люблю вгадувати, — промовив гість. — Удома ще хтось є? Крім вас ще тут хтось живе?

— А ви вгадайте, — запропонував Максим.

— Хулі гадати, коли я можу глянути.

Однією рукою орангутанг вийняв з Максимової руки чайку. Іншою сильно штовхнув у груди.

Бойко не встиг ані злякатися, ані здивуватися: незномець уже зайшов усередину, а за ним — де не взялися ще четверо людиноподібних приматів такої самої похмурої зовнішності. Статура кожного з них яскраво свідчила про відсутність інтелекту, наявність величезної фізичної сили і бажання швиденько її застосувати до першого-ліпшого нещасливця.

Людина-орангутанг, очевидно, старший в цій зграї, різким рухом вихлюпнув залишки кави в обличчя полоненому.

Хтось із його підлеглих зачинив двері.

— Мене називають Муса, — преставилася людина-орангутанг.

У кухні з телевізора хтось закричав.

— Ви робите велику помилку, джентльмени!

— Мужики, а ви не помилилися?

Все, що відбувался з ним зараз, Максим уже десь бачив. Причому учасником цих подій був сам: свіжий синець на обличчі, поставлений для профілактики, треба арового опалення і наручники, якими його до труби пристебнули. Одна тільки обмовочка: відбувалося це все не десь у запльованому ментовському кабінеті чи тюремній камері провінційного міліцейського управління, а в його власній квартирі.

У його домі, який за всіма правилами повинен бути його ж неприступною фортецею.

Говорячи до Муси, Бойко розумів — ці людиноподібні не помилилися. Вони прийшли за вірною адресою. Проте це зовсім не означало, що їхній полонений повинен це визнати і взагалі здатися на милість переможця. Надія врятуватися все ж таки була, причому — не така вже примарна. Хоча доводилося ризикувати так, як він ще жодного разу в своєму житті не ризикував.

Навіть секс із проституткою без презерватива, який мав місце років сім тому, не видавався вже таким великим ризиком.

У плані порятунку, вибудуваному Бойком, було чимало слабких місць. Тим не менше, план склався, іншого просто не було, лишалося тільки триматися і сподіватися а власну винахідливість та Божу допомогу.

— Це добре, що в тебе телевізор працює, — Муса не звернув на полоненого увагу. — Ми ще зараз другий включимо. І музику. Я бачу, в тебе нормальна підбірка музики тут є. — лаписька людини-орангутанга перетасували диски з фонотеки Бойків. — Сусіди о такій порі на голосну музику і голосний телевізор не реагують. Зате якщо ти верещиш, наче різаний, точно ментів викличуть. Для чого нам тут менти, Максим Бойко? Ми без ментів розберемося.

— Я не збираюся верещати, — озвався з підлоги Максим.

— Це поки тебе не ріжуть, баранчику. М'ясник, — не повертаючи голови, звелів Муса, — покажи покажи баранчику свого ножичка.

Примат, кого назвали М'ясником, виступив наперед, дістав з-за пазухи здоровенного армійського тесака із зазубреним лезом і махнув рукою.

Вж-ж-жик! Вж-ж-жик! Вж-ж-жик!

Велетенське, як здалося полоненому, лезо зі свистом розсікло повітря просто перед його обличчям, у якихось трьох сантиметрах від очей. Це було страшно, і Бойко не соромився боятися за власні очі і взагалі — за власне життя: примружився з переляку.

— Ану, роззяв баньки, жаба! — рикнув Муса, супроводжуючи свій наказ болісним копняком. — Глянь на цей ножик уважно! Вивчи його, кожну зазубринку запам'ятай! Подружися з ним, баран! Бо коли тобі почнуть відрізати ним вухо, ти пошкодуєш, що не подружився: друзів цей ножик не чіпає. Правда. М'ясник?

Той прогуркотів щось на знк згоди. Ножик справді мав якусь гіпнотичну силу: Бойко прикипів до моторошного леза очима.