Андрій Кокотюха - Язиката Хвеська

Той кивнув.

— Я відповіді не почув.

— Можете…

— Я знав це від самого початку. Тому і припаркувався саме тут. Радий, що тепер і ти, Скелет, це знаєш. Іди, он ще машина під'їхала. Така, як треба. Побрязкай біля неї своїми кістками. Там тобі за паркування заплатять.

Скелет кивнув і, не піднімаючи голови, почовгав геть.

А Немирович повернувся в салон. Вмостившись на сидінні, знову підняв скло. Колега передав йому ноутбук, звук знову ввімкнули.

На моніторі увесь цей час бігала хвиляста лінія, яка сторонньому оку виглядала схожою на кардіограму серця. Тільки в машині сиділи не лікарі-кардіологи.

У задушному салоні знову почувся чоловічий голос:

— … вже коли після всього приїхали до мене, вона каже: «Давай у песика і сучку пограємо». Прикинь — у песика і сучку? Я такого ще не бачив, скільки живу і кобил запрягаю…

— А я такого ще не чув, — прокоментував Данченко, напарник Немировича.

— Що там уже було? — поцікавився той.

— Хрін його зна… Контора ж, — Данченко легенько стукнув по ноутбуку пучками пальців, — пише. Потім прокрутимо наново, хлопці у відділі обіржуться. Я не про це: ще не чув ніколи, аби мужик мужику про свої сексуальні пригоди з бабою сорок шосту хвилину без перерви триндів. Наш об'єкт так що, слухає і того… лисого свого ганяє? Не перебив же ні разу.

— … коротше, фантазія в неї, Сьомо, охріненна! Відразу видно — артисткою була…

— Я б, знаєш, ще трохи — і сам почав би цю артистку шукати, — зітхнув Данченко.

— Спочатку, каже, буде стриптиз. Такий, як Кім Бесінджер робила. Знаєш, Сьомо, хто така Кім Бесінджер? Я коли на п'ятому курсі вчився, як раз відеосалони в моду ввійшли. Це коли в тебе є відак, кінці в комітеті комсомолу, який здасть в оренду якусь «ленінську кімнату» в якійсь общазі, кінці на ринку, де заграничні фільми переписують, вже на російську мову гугнявим голосом дубльовані, і кінці в рекеті, який тебе не чіпає, за те, що ти в «ленінській кімнаті» гуртожитку, який на їхній території стоїть, крутиш студентам і солдатам з найближчої військової частини американські бойовики і кіна про секс за один радянський рубель із рила…

Напарники перезирнулися. Вони обоє пам'ятали ті часи, але так і не могли зрозуміти, чому один чоловік без перерви розповідає іншому про свої вчорашні сексуальні пригоди з молодою дружиною неназваної жодного разу третьої особи, перемежаючи докладний опис інтимних позицій різноманітними, абсолютно позбавленими логіки монологами. А інший, банкір Семен Котовський, той, чиї телефонні розмови оперативники управління по боротьбі з організованою злочинністю прослуховували, насилу вибивши для цього спеціальну техніку, жодного разу не перебив співбесідника, уважно слухаючи.

— Якщо це секс по телефону, то, їй-Богу, збочений, — прокоментував Данченко.

— Ага. Я не вірю, що двоє живих людей можуть один із одним таке робити, — в тон йому відповів Немирович.

— А я не вірю, що мужик мужику може скоро як годину триндіти про це по мобільному телефону.

— Якщо для нього такій яскравий сексуальний фестиваль уперше в житті — може, — авторитетно заявив Немирович, чия дружина не підозрювала навіть про третину згаданих у підслуханій і старанно записаній розповіді витинанок.

— … фільм як раз такий був, дуже модний у салонах. «Дев'ять з половиною тижнів називається». Мікі Рурк там Кім Бесінджер спочатку червоним перцем годував, а потім, ги-ги, іншим перцем. Теж червоним, ги-ги… Ну, і там знаменита сцена була, коли вона роздягається під Джо Кокера. Знаєш Джо Кокера, Сьома?

— Я знаю, — буркнув Данченко. — У барі, знаєш, є там один бар, у центрі, за стійкою працює. Бармен, інформатор мій, на Джо Кокера відгукується. Музичне училище колись закінчив, по класу барабана.

— Чого саме барабана? — запитав Немирович, аби підтримати розмову.

— Батько в нього — професор консерваторії. Хотів, аби донька музичну освіту отримала. А народився син. Татові бажання не помінялися, ну син і став барабанщиком. Потім якось барабани вкрав, хотів продати, попався, ну і став професійним стукачем.

— В принципі, за освітою людина працює, — погодився Немирович. — Коли вже вони про песика і сучку почнуть? Бо про відеосалони і Джо Кокера дістало вже. Цікаво, самого Котовського це триндіння ще не задовбало?

Самого Котовського це триндіння ще не задовбало.

Може, банкірові справді набридла б уся ця телефонна сповідь. Може, навпаки, він би отримував від таких історій якесь незрозуміле пересічній людині задоволення, пускаючи слину. Тільки весь фокус був у тому, що банкір Семен Котовський її не слухав.