Андрій Кокотюха - Язиката Хвеська

Але орендарі стояли на смерть: вартість оренди цього приміщення, навіть зростаючи в умовах фінансової нестабільності, все одно лишалася достатньо низькою порівняно з іншими подібними приміщеннями. Пояснювалося це місцем розташування інституту: не просто на лівому березі Києва, а взагалі — в чорта на рогах.

Зате в розташуванні саме редакційного офісу більшість рядових кореспондентів, до числа яких належав і Максим Бойко, бачили кілька суттєвих переваг. Перша — дістатися сюди з особистою скаргою або на свого сусіду, або на київську владу, або — на міліцейське свавілля, або взагалі — на якогось журналіста, котрий щось не так написав, міг тільки затятий фанатик. Яких було дуже мало навіть серед читачів «Фокусу-плюс». У такому незручному географічному розташуванні був і мінус — не маючи часу пертися до редакції, затяті міські божевільні починали активно дзвонити, чим часто доводили Валю Заєць до стану істерики, після чого вона ставила телефон у режим факсу, аби пару годин спокійно попрацювати. Друга перевага — щоденна з'ява в офісі через марне витрачання часу на дорогу від кореспондентів не вимагалася. Через те вони збиралися на робочих місцях по понеділках, п'ятницях і в день зарплати незалежно від того, на якій день тижня він припадав. Решту часу рухалися за вільним графіком, виходячи у вільне плавання.

Сьогодні, на горе, був понеділок.

На Максимове горе: замість лікуватися після вчорашніх посиденьок із акторами вдома, він мусив спочатку пхати себе під душ, потім — в таку спеку, обливаючись законним похмільним потом, пертися через усе місце на роботу, та ще й на міському транспорті. Поглянувши на себе в дзеркало, Бойко зрозумів — за кермо він нині не ризикне сісти. Він взагалі останнім часом не ризикував сідати за кермо — його старенький автомобіль на київських вулицях більшість водіїв перестали вважати за рівного собі. Та є в цьому і позитив: можна частіше випити пива, не озираючись на дорожній патруль.

Що Бойко і робив під співчутливими та повними розуміння поглядами Кості та Сєви.

Величезне приміщення, де до проголошення Україною державної незалежності проводилися якісь наукові досліди, було розгороджено на невеличкі закапелки, кожний з яких був розрахований на трьох редакційних працівників. Закапелок Максима Бойка, який він ділив із Костею Бабкіним та Сєвою Присяжним, знаходився як раз біля рецепції, за якою отаборилася Валя Заєць. Зважаючи на те, що це вони втрьох вигадали Білого Чаклуна, з'ясування стосунків із секретаркою стали звичним явищем — зі свого місця вона могла, не піднімаючи сідничок, лаятися з ними.

— Бабкін, коли це скінчиться? — до Валиної люті додавався розпач.

— Ніколи, Заєць, — відповів той, не зводячи очей з Бойка. — Чоловіче похмілля — воно вічне. Коло обіг бодуна в природі: сьогодні в Макса, завтра в мене, післязавтра…

— До чого тут ваш будун? Ваше похмілля, хлопчики — ваші проблеми. Я про вашого Білого Чаклуна.

— А що таке, Заєць? Він, між іншим, не тільки наш із мужиками. Він — спільний. Хіба премію ми не разом пропили?

— Премію не кожен тиждень видають. А це, — вона кивнула на телефонний апарат — триває вже двадцять перший день! Я готова вже заплатити, чесне слово, аби тільки ці хворі перестали дзвонити сюда навіть з віддалених українських селищ!

— Це, Заєць, означає, що газету, в якій ти працюєш, читають люди навіть у віддалених українських селищах. Правда, Сєва?

Сєва, який так само не зводив очей з Бойка, мовчки кивнув. Тим часом Максим, впоравшись, нарешті, з пляшкою темного пива, обережно поставив спорожнену тару в порожню коробку з-під ксероксового паперу, прилаштовану під кошик для сміття. Після чого блаженно видихнув:

— Уф-ф-ф! — а тоді урочисто промовив: — Раз!

З-під свого робочого столу Сєва Присяжний так само урочисто, наче скарби нації, витягнув дві спорожнені пляшки з-під пива:

— А тут — два і три!

— Залік! — до трьох пляшок Бабкін додав ще одну. — Парне число!

— О! — зрадів Бойко. — Непогано тиждень починається!

Секретарка Валя Заєць дивилася на трійцю з презирством. Ця компашка давно завела дивну гру. По понеділках всі вони тягнули пивце після бурхливо проведеного вікенду. Проте чоловіки не домовлялися, скільки пляшок пива кожен з них споживе на ранок. Допивши кожен своє пиво, вони потім хвалилися кількістю спорожнених пляшок і, головне, рахували їх. Якщо кількість виходила в сумі непарною, тиждень, на жаль, обіцяв бути поганим. А коли навпаки, сума складалася парно — цей тиждень пройде успішно.