Дмитро Кешеля - Родаки

— Ганно Петрівно, через тиждень у Мукачеві — осінній ярмарок. Там, крім урожаю, будуть демонструватись роботи народних майстрів і художників. Я пропоную виставити і кілька ваших картин.

Мамка заперечливо замахали руками, але ось тут агрономка вже показала свій характер і вміння переконати.

Врешті-решт мамка згодились експонувати на виставці дві свої картини — «Закоханий скрипаль» і «Вечірня пісня матері». На першій — молодий юнак, неймовірно худий, довговолосий, із загостреним обличчям і фанатичним поглядом, на фоні старезного розколотого блискавкою дерева грав на скрипці. На поклик його музики із обвуглених розщілин стовбура починали виглядати молоді пагінці. А на самому вершечку охрещеного блискавицею дерева на кількох уцілілих гілках один за одним розкривались пуп’янки рожевих квітів.

Скрипаль грав пристрасно, жагуче, з великою тугою і болем від нерозділеного кохання, і з його довгих-довгих, прозоро-худих пальців безугавно капала кров.

На іншому полотні слалося безкінечно довге поле скошених хлібів, на самкраю якого занурювалось у сутінки сонце. А по стерні, ранячи босі ноги, йшла щаслива молода мати з великим оберемком трави за спиною і немовлям на руках. Охоплена рожевим полум’ям вечірньої заграви, молода жінка палала своїм світлим і тихим вогнем материнського щастя. Вона навіть не йшла, а летіла з дитиною, долаючи гострий і пекучий біль. Жінка спішила додому. Перед нею, на півночі, вже спалахували де-не-де зірки, стелячи до землі проміння. І щаслива молода мати по тих світлих променях йде не до села під Ловачкою, а піднімається зоряними стежками у щасливе небо.

Як не намагалася Катерина притулити «Закоханого скрипаля» і «Вечірню пісню матері» на найвиднішому місці в центрі виставки, організатори, побачивши мамчині картини, радили або їх узагалі забрати, або тицьнути кудись у закапелок. Агрономка була у відчаї. Мамка тим часом, не дослуховуючись ніяких порад, виставили свої картини в найнепримітнішому закапелку знаменитого мукачівського Латоричного двору.

А виставка-ярмарок чимдалі оживала, заливалася троїстими музиками, дзвеніла людським сміхом, фіґлями, перегуками і перемовами. А над усім — із гучномовців, прозваних «московськими галями», лунали бадьорі марші й пісні про щастя совєтських народів, якого ніхто досі в історії людства не пізнав, і наймудріших правителів-вождів, яких ще не знала жодна цивілізація світу.

Ярмарки-виставки направду були багатими й розкішними. Перші повоєнні роки землі, століттями щедро годовані і доглянуті ґаздами, родили воістину багатирські врожаї. Уздовж центральної вулиці Мукачева, ледь не один на одному, стояли дерев’яні будки-ларьки з ящиками різнофайтових яблучищ, грушищ, картоплищ, морквищ. Майже над кожною будкою висіли гігантськими намистинами в’язанки жагучо-червоного, як циганські хустини, перцю, білого й міцного, як гусарські зуби, часнику. Велетенськими сережками звисали на стовпах грона гонорового й самозадоволеного винограду. Його було стільки сортів і кольорів — на всяк смак і око, — що навіть педантичні жовтопузі оси геть збивались із ліку й пили нектар як попало.

Цілими копицями на брезентових підстилках сором’язливо червоніли дитячими щоками осінні персики.

Тут же, на вулиці, квичали ображені свинчатка, мекали зажурені барани, кудкудахкали сварливі кури, ґелґотали по-філософськи гуси, рапкали одностайно, як на партзборах, качки. Все це тут, на місці, різалось, парилось, варилось і смажилось під веселе дзюрчання домашнього вина з бочок. Паленьку теж пили, але в основному алкоголіки і приїжджі партєйні кадри.

Гуде, співає, танцює, цимбалить, скрипалить, фіґлює, лається, свариться, б’ється і мириться осінній ярмарок-виставка уздовж усієї головної вулиці Мукачева. І чим душа багата — тим сита і п’яна. Вистачає всього і всім — людям, птицям, міським бездомним собакам, кішкам, пацюкам та мишкам, мухам, бджолам, осам, джмелям і навіть червоним міським мурашкам. Хто п’є, хто їсть, хто дзьобає, хто смокче, хто натужно і поспішливо тягне крихтини по нірках.

І ось під обід, коли половина люду вже лежить під столами, деревами, на обочинах вулиць і тротуарів, починаються найголовніші урочистості — обхід ярмарку журі, яке має всякому плоду, страві, витвору мистецтва дати свою сувору партєйну оцінку.

Мої ж мамка як стали зранку в найвіддаленішому закапелку Латоричного двору, так до обіду і не зрушили з місця. Стояли біля своїх картин вся тихо усміхнена, лагідна й осяйна, як польова ромашка. А перед нею — де на великих стендах, де на парадних полицях і стелажах — демонструвалось воістину народне мистецтво: портрети передових доярок із пишними цицьками; постави мужніх лісорубів із такими сокирищами, одним ударом котрих можна водномить не тільки тисячолітнього дуба зрубати, а й загнати у могилу половину армії хана Батия. Ще на інших полотнах правдиві художники, керовані соціалістичним реалізмом, відтворювали красу механізаторів, кукурудзівників, овочівників і садівників. Особливо багато ярмаркарів і зівак збирало величезне полотно, на якому в усій красі поставала передова свинарка Закарпаття Анця Мишка у численному колі підопічних. Щоправда, Анця була набагато вгодованіша і рожевіша, ніж свиноматки, серед яких стояла.