Дмитро Кешеля: Родаки

І тут небагатослівний дідо видав фразу, яку пам’ятатиму до смерті: «Бог видить: не шукайте, люди, в судах правди, бо її якраз там ніколи немає!».

Потім тяжко зітхнув і звернувся до Боніфація:

— Най буде так — дві тисячі я заплачу. Але скажіть, на вашу ласку, а кілько то буде коштувати, якшто я тепер у суді комусь вліплю двічі по писку?

Боніфацій хутко попорпався у паперах і відповів:

— Це би коштувало такому розбійнику аж шість тисяч крон.

— Дякую красно, — поклонився низько дідо.

Далі закатав рукави, підійшов до столу і з усього розмаху двічі втеліжив суддю Боніфація по писку. Відтак вийняв гроші, чинно, по-ґаздівськи, відлічив шість тисяч і поклав на стіл. Шанобливо відклонився від справедливого суду і почимчикував додому.

З тих пір із дідом мало хто насмілювався водити кози. Отож, і пан Фийса, коли побачив на всю ширину дверей могутню поставу діда Петра, ледь не заскавулів від розпачу. «О, хмарки небесні, тепер мені вже точно мацури замнявкають!..» — тільки й простогнав.

— Слава Йсусу Христу! — зняв на порозі шапку дідо й покірно кивнув головою до всього класу.

— Добридень… добридень… ґаздо Петре, — пролебедів Фийса.

— Якшто вам «добрий», пане вчителю, то підопріться на хвіст і радосно ревіть «Шірока моя страна родная», а мені на «Слава Йсу…» — «Слава навіки!» — пробасив дід.

— Воно, Петрику, так… аякже… але нові часи — нові звичаї, — пан Фийса поглядом шукав підтримки в Мані Крумплянки.

— Я сідницею свищу на ваші нові часи і звичаї! Кажіть, що ся стало? — знетерпеливився дідо.

— Он ваш Митро… то є злий сікурантош [9] Поліцай, шпигунуватий чоловік. ! — вчитель войовничо тикнув у мене пальцем.

Дід метнув палаючим поглядом по класу й учепився за мене.

У цю мить я ладен був стати піщинкою. Ні, ліпше маленькою краплиною роси, миттю зірватися, впасти на землю і не те що розтектися, а за долю секунди випаруватись і зникнути в небесах. Дід Петро був єдиною людиною у світі і Всесвіті, якої я боявся, перед якою поклонявся…

— А… се ти, малий збісняку? — вмить подобрішали й розцвіли причаєною любов’ю очі діда, уздрівши мене. — Ану подь лем сюди. Туйки баба тобі дашто передала…

Дід підійшов, розв’язав клунок і поставив переді мною бідончик пасулі [10] Квасоля. з капустою, пляшку молока, шмат кукурудзяника і дарабчик [11] Шматочок. солонини.

— Їж, не ганьбися, — підбадьорив дід. — Їж, аби в голову наука йшла, аби’сь не був таким дурним, як ми. Правда, пане вчителю?

— Так… так, Петрику. Перед ним, вашим Митром, дуже великоє майбутньоє, — відповів у відчаї вчитель.

Я, не дожидаючись перерви, розклав їжу перед собою. І тут же, не дуже переймаючись соромом, почав хлебтати пасулю й чамкати хліб — аж за вухами залящало.

— Но та слухаю вас, пане Фийсо, што ся такоє страшноє стало? — із суворим виглядом дід обернувся до вчителя.

— Розумієте, Петре, не сердіться, але ваш Митро дуже неволяшний [12] Хуліган. . Він мене нині зазвідав, чи правда то, що наш вождь, дорогий Лєнін, теж проізойшов від мальфи?..

Дід одразу вп’явся у мене і гиркнув:

— Слухай, осле рогатий, хто тобі такоє дурноє сказав?

— Ніхто! То сам пан учитель говорив, што чоловік проізойшов уд мальфи, — відповів я, не перестаючи сьорбати пасулю з капустою. — То я і зазвідав, ци то і наш вождь Ленін тоже уд мальфи?..

— То правда, пане Фийсо, што ви такі шалениці плели дітям? — отетерів дід.

— Петре… Я просто говорив про те, що людина вообще пішла від мавпи…

— Перебачте, пане вчителю, коли говорить таку дурницю наш малий луціпер, то все розумію. Але хто вам, розумному чоловікови, такоє казав, же тварь Божа — чоловік — проісходить від мальфи?

— Як хто? Про це, Петре, наука твердить, розумні люди говорять, у книжках написано…

— Е-е-е, пане вчителю, та ви вірите тим комуніштам, — одмахнувся, наче од мухи, дід. — Най ся не приказує, тоті большевики такі брехачі, що не лем би із мальфи чоловіка учинили, а й із сліпої курки австрійську графиню зробили. Што казали, коли сюди прийшли — щастя принесли. А то щастя: землю й худобу забрали, а в пазуху вошей наклали… неволя би їх морила.

— Петре, перебачте, але те, що людина походить від мавпи, не просто там хтось сказав, а наукою довів сам Дарвін.

— А сесе што щи за єден руський комунішта, гонили би його татари!

— Ганьбіться, Петре, Чарльз Дарвін ніякий наш не освободитель і комунішта… Це великий англійський учений із світовим іменем.