Марія Сидорчук - Полон

— Зачекай-зачекай. Раз-два-три — дихай! Раз-два-три — ну ж бо!

Місцевий також не здавався і продовжував виносити ударами двері. Від бив їх ногами, штовхав з розгону плечем. Все було марно.

— Агов! Води дай! Води дай, чуєш! Дай води! — волав він.

— Тихо, не кричи, йди сюди! Йди сюди швидше. Починай дихати.

Місцевий здивовано подивився на неї.

— Як дихати?

— В рот!

— В рот?! А-а-а! Здуріла?

— Якщо він сконає — то й нам хана! — суворо відрізала Жінка і продовжила реанімувати Льотчика.

Місцевий сів поруч і, декілька разів обтерши губи брудною долонею, зробив глибокий вдих.

— Не поспішай, не поспішай, я скажу, коли вдихати! Раз-два-три! Вдихай!

Місцевий вдихнув повітря в рот Льотчика та відразу почав спльовувати.

— Раз-два-три-чотири...

Вони підійшли до поля й зупинилися. Сухий звичним рухом направив на Музиканта автомат. Музикант приготувався до смерті. Він давно зрозумів, що його не відпустять, що він ніколи більше не візьме в руки улюблену гітару, не обійме батька й не напише свою найкращу пісню. Музикант спокійно дивився на свого ката, навіть підбадьорився, гордо розправивши плечі. Несподівано Сухий опустив дуло і сховав руки в кишені. Музикант здогадався, що він у чомусь сумнівається і не може вирішити, як вчинити.

— Скажи, а правда, у вас вважається, що свобода — це головне в житті?

— Так, свобода — це головне.

— Отож якщо я можу робити те, що мені заманеться, то в мене є свобода?

— Не так. Якщо вважати свободою можливість робити що хотіти, отже, потрібно хотіти щось ро­бити.

Сухий стояв, не дивлячись на Музиканта, проте одна рука перемістилася з кишені на приклад зброї. Музикант бачив, що Сухий його не розуміє. Мабуть, або він говорить з помилками, або неправильно вимовляє слова чужої мови. Тому він вирішив зробити ще одну спробу пояснити свою думку. Можливо, це змінить життя цієї переповненої ненавистю людини, і тоді, можливо, вона дасть йому шанс лишитися живим.

— Я поясню. Можна? — вже без агресії, максимально миролюбно спитав Музикант.

— Валяй, розкажи свою американську правду.

— Якщо ти нічого не робиш, отже — ти не маєш свободи. Отже, щоб залишатися вільним, ти маєш постійно щось хотіти і отримувати це. Та якщо ти маєш потребу в чомусь, отже, ти маєш залежність від цього. Будь-яка залежність — це слабкість, це неволя.

— Виходить, якщо я можу робити все, що хочу, я все одно не вільний?

— Виходить, так.

— Отже, аби бути вільним — потрібно нічого не хотіти? А навіщо тоді жити взагалі? Навіщо тоді взагалі потрібна ця свобода?

— Цілковита свобода буде тільки після смерті. Так нас у школі вчили. А якщо людина може вибирати, як їй жити, куди прагнути, яку музику грати або куди бігти, тоді вона є вільна. Усі раби були голодні. Але ж вони їли те, що їм давав хазяїн. Якщо хазяїн добре годував — вони були щасливі. І вони не могли відмовитися від тарілки кукурудзи заради вибору, де жити, де працювати, що їсти...

— Правильно, навіщо ж? Нормальний розклад. Я б теж нічого не хотів, якби мене годували нормально. І тому був би вільний від бажань. Свобідний, виходить?

— Раб не може збагнути щастя свободи.

— Це ти мене зараз рабом назвав? — визвірився Сухий.

— Ні, я просто хочу пояснити, що сподівання на справедливого господаря — велика дурість, бо справедливий господар — це казка. Людина або господар іншого, або справедлива, тобто ставиться до іншого як до рівного собі.

Сухий впритул підійшов до Музиканта й уперся в нього поглядом, потім задоволений собою гмикнув та зробив крок назад:

— От не даремно вас не люблять. Неправильно ти говориш. Дурню цілковиту городиш.

— Чому неправильно?

— Тому що хто сильніший, той і вільний. У мене автомат, я сильніший. Ти зараз ідеш додому. Тому що я так вирішив. Тому що я сильніший. Второпав?

Сухий роздратовано посміхнувся. Що б там не говорив Хімік, а він теж не дурень і теж філософствувати вміє. Музикант продовжував стояти на місці. Неначе не вірив своєму щастю.

— Я ось звірів люблю за те, що вони сильні й силу інших визнають. Природний відбір, чув про таке?

— Це закон дикої природи, а ми — люди. У нас є душа...

— Ти не починай свою пісню, чув я вже сьогодні. Закон сили, він найправильніший і справедливий. Ось птахи, вони вільні. Роблять що хочуть, розмножуються як хочуть, серуть куди хочуть і нормально їм. Ось що значить свобода.